З'ївши один за одним два бутерброди, Стен розбудив Ширру і простяг їй останній. Поки вона мовчки жувала, він вийшов назовні і повернувся за кілька хвилин.
– Тепло та сонце, – коротко повідомив він.
– Як завжди, – відповіла Ширра, спускаючи ноги з ліжка. – Де мої черевики? – хрипким зі сну голосом спитала вона.
– Я звідки знаю.
– А, ось вони, – Ширра взулася і з кислою гримасою подивилася на лежаки.
Стен простежив за її поглядом і чекав, що вона знову почне скиглити. Але Ширра, помітивши, що він за нею спостерігає, вирішила промовчати.
– Коли йдемо? – діловито запитала вона.
Стен посміхнувся і хитнув головою.
– Зараз.
– Я готова.
– Похвально, – Стен допоміг їй одягнути ремені лежака і дав у руку милицю. – Тримай, матимеш чим відбиватися від всіх хижаків, – пожартував він.
Ширра оцінила його зусилля виглядати дотепним та посміхнулася.
– А де Мисливець? – вона тільки зараз помітила, що коробка, в якій зазвичай відпочиває це чудовисько, порожня.
– Десь на вулиці, – відповів Стен.
– Не втече?
–Ні звичайно.
–Ну, дивись, – Ширра взяла вільною рукою бутерброд, який впав всередину коробки, котра слугувала їм столом, і потягла на себе двері.
– А чого тут дивитися? – буркнув Стен. – Тепер Мисливець нікуди не дінеться.
Ширра нічого не відповіла і вийшла в коридор. Там вона зачекала Стена, і вони вдвох вибралися з уламків корабля.
Сонце піднялося досить високо, і Стен з невдоволенням зазначив, що вони втратили вже кілька годин.
– Ну і що, – заперечила Ширра, – з моєю ногою це не має жодного значення.
– Дивись краще під ноги, – порадив їй Стен, пошукавши поглядом Мисливця.
Його він побачив біля каміння порослого мохом. Мисливець, мабуть, щойно прикінчив якусь істоту, сплюснутої форми і з трьома кінцівками, і тепер діловито колупався в її череві. Що він там шукав, було незрозуміло. Одне з його очей перемістилося на здобич і час від часу, здавалося, з цікавістю заглядає в розтрощений череп. Чи це було насправді так, сказати було важко, але у Стена склалося саме таке враження.
– Мисливцю, нам час, – навмисно голосно крикнув він.
У Стена раптом виникло неприємне відчуття, що саме ця істота намагалася проникнути у відсік. Правда, дізнатися про це напевне було неможливо, але впевненість Стена не зменшилася навіть після того, як Мисливець, наче на прощання, потужним телепатичним ударом розмазав неживе тіло по камінню. Видовище це було неприємне, але Стен навіть не озирнувся, почувши, як від несподіванки скрикнула Ширра. Їй все ще здавалося, що Мисливець одного разу зробить щось схоже і з нею.
– Стене, я боюся його, – мало не плачучи прошепотіла вона, вчепившись у рукав його куртки.
– Заспокойся, – тільки й сказав Стен, – Мисливець добрий. Він знищує всіх, хто намагається напасти на нас. Правда, Мисливцю? – звернувся він до безмовного прибульця з далекої планети. Наче той міг йому відповісти.
– Не божеволій, – тверезо зауважила Ширра, побоюючись, як би Стен з часом не став радитися з Мисливцем, куди їм йти і що робити.
– Йому нудно одному, – заперечив Стен, прямуючи до більш–менш пологого схилу ущелини.
– Дурень, – буркнула Ширра, простеживши за тим, як Мисливець, перебираючи тонкими кінцівками, дереться вгору. Летіти він чомусь не захотів, вирішивши наслідувати приклад свого господаря.
–Не відставай, Ширро! – крикнув Стен, озирнувшись назад. – Якщо щось трапиться, Мисливець може зачепити тебе телепатичним ударом. Нам постійно треба триматися разом.
– Знаю, – Ширра зітхнула і встромила милицю в сухий грунт.
Видершись з великим зусиллям нагору, вона втомлено опустилася на коліна і поправила ремені, які раз у раз сповзали і заважали йти. Вже після п'ятихвилинного підйому вона прискорено дихала, і їй здавалося, що серце ось-ось вистрибне з грудей. А що буде далі? Про це їй навіть думати не хотілося.
– Якщо не можеш іти, давай повернемося назад, – запропонував Стен, побачивши її кислу фізіономію. – Два чи три дні, ми ще можемо провести у відсіку.
– Та ні, Стене. Ми ж вирішили, – Ширра заперечливо хитнула головою і піднялася на ноги, – все буде добре, – додала вона і посміхнулася.
– Просіка, прокладена уламками корабля і ударною хвилею від вибуху, знаходиться метрів за сто від цього місця, – сказав Стен, вказуючи напрямок рукою. – А ще кілометрів за десять ми побачимо перші великі уламки. За сьогодні, якщо ти зможеш іти, ми маємо дістатися туди.
– Я спробую, – без особливого ентузіазму пообіцяла Ширра. – «Якби тут були якісь кущі або щось таке, я давно б уже запуталася і впала», – посміхнувшись цим думкам, Ширра уявила собі, як би на неї тоді сердився Стен. Але Стен на неї не звертав уваги, і Ширра дозволила собі ще раз посміхнутися. Потім вона важко зітхнула і попленталася за ним. Як і було домовлено, Стен прокладав дорогу, а від неї вимагалося тільки одне: не відставати, не зупинятися і йти скільки треба.
Фізично Ширра була міцною, і пройти для неї десять кілометрів було дрібницею, якби не нога. Думка про свою, хоч і тимчасову неповноцінність, дуже її дратувала, і Ширра, незважаючи на тупий біль, намагалася якнайменше відставати від Стена. Щоправда, він і сам не
дуже поспішав. Місцевість, якою вони йшли, була ще погано йому знайома, а рослини і тварини, як відомо, викликали до себе мало довіри, і аж ніяк не сприяли швидкій ходьбі.
До того ж, незнайома природа трохи відволікала увагу Ширри від її власної ноги, і вона з подивом почала розглядати дивовижні дерева, які росли досить далеко один від одного, у той час як їхні гілки спліталися в немислимі вузли, а місцями досягали землі і, здавалося, пустили вже коріння.
Ще Ширру чимало здивувало те, що деякі місця на деревах ледь помітно пульсують, а всередині гілок чути шум, наче там тече рідина. Стен уже розповідав їй про ці дерева, але Ширра трохи все ж таки була здивована і налякана. Як би це не виглядало смішно і дивно, їй все ж таки подобалися звичні дерева, які не шумлять всередині і не пульсують.
Мисливець, котрий рухався весь цей час трохи ззаду і трохи осторонь неї, несподівано піднявся в повітря і підлетів до дерева, яке росло метрів за п'ятнадцять від краю просіки, якою вони йшли. Ширру зацікавило, що він збирається робити, але вона нічого не сказала.
|
