Лише поглядом, навіть не повертаючи голови, Стен обстежив місце, де він опинився і тільки потім підійшов до найближчого дерева.
Слово «дерево» підходило до того, біля чого він знаходився на відстані кількох кроків. Перед ними височіло щось розлоге, з рожевою корою і горизонтальними гілками. Іноді вони перепліталися, утворюючи між собою петлі, і Стенові цілком своєчасно спало на думку, що там може хтось ховатися. Але стріляти він не став. Натомість Стен зайшов з іншого боку і подивився, що там. Нічого особливого там не виявилося, крім рідкої трави з якимись жовтими чи то ягодами, чи насінням на кінчиках, і зеленого листя, що зробило спробу залишити його без черевиків.
Все ще не наважуючись увійти до цього досить дивовижного лісу, Стен підняв голову і простежив за товстою гілкою, яка місцями ледь помітно стискалася, створюючи враження, що якщо не вона сама жива, то всередині у ній обов'язково щось знаходиться. Жовте листя, що звисало з гілок, теж особливої довіри до себе не викликало, і Стен провів під цим деревом чимало часу, перш ніж на щось наважився.
Звичайно, чогось торкатися він поки не збирався, і після деяких вагань вирішив для початку пройтися по краю ущелини і подивитися, що там. Кроків через п'ятдесят Стен зрозумів, що рано чи пізно їм із Ширрою все одно доведеться увійти в цей ліс, як би йому чи їй цього не хотілося. Зрештою, дерева – вони всюди дерева. Правда ... Стен не став розвивати цю думку і обережно увійшов під рідку крону дерев.
Від напруги, що охопила його, він був схожий на стислу пружину і готовий був відкрити вогонь при будь– якому підозрілому русі або шарудінні. Але ліс жив своїм життям і поки що ніяк не реагував на його появу. Тільки гілки дерев, під якими він проходив, трохи піднялися вгору, а світлі петлі під ними, навпаки, опустилися. Але, можливо, все це Стену просто ввижалося. Нерви є нерви.
Так тривало доти, доки він, суто випадково і ні про що не підозрюючи, не наступив на невеликий килимок трави, котрий дещо вирізнявся своїм темнішим кольором серед інших. Тієї ж миті «трава» під його ногами ожила, спробувала скинути його з себе і втекти. Стен з блискавичною реакцією відскочив назад, але спіткнувся об якийсь корч і ледь не випустив бластер. Через дві секунди він лежав на животі і, прискорено дихаючи, тримав на прицілі «траву», яка повільно від нього повзала. Процідивши щось крізь зуби, Стен скочив на ноги і всадив у темно– зелений килимок заряд бластера. Нерви його були на межі, і емоціям, що накопичилися, потрібен був вихід.
Охоплений вогнем килимок, чого Стен вже зовсім від нього не очікував, підстрибнув угору і чимось причепився до стовбура дерева. Потім швидко згорнувся в клубок і спробував загасити вогонь. Це йому майже вдалося, але Стен, охоплений незрозумілою хвилею роздратування, швидко підняв руку і вистрілив кілька разів поспіль.
Палаючий, як смолоскип, килимок звалився на землю, а за одно і зрізана верхівка дерева, під супровід тріску і якогось булькання. З обгорілого зрізу, котрий ще шипів і димів, почала витікати рідина, яка швидко утворила кілька світлих калюж. На краю однієї з них лежав килимок, який кілька хвилин тому цілком вдало прикидався травою. Поверхня його більше не була зеленою і вкрилася неглибокими борознами, які, немов тонкий шар фарби, самі по собі відшаровувалися і обсипалися на землю. Коли ж мертва істота з сухим тріском розкололася на частини, Стен здригнувся від несподіванки, і бластер сіпнувся в його руці. Зрізи від пострілів тим часом затяглися якоюсь клейкою на вигляд речовиною, і витікання рідини припинилося як на дереві, так і на кроні, котру він зрізав променем.
– Нічого собі, – здивовано пробурмотів Стен, витираючи рукою спітніле обличчя. Все, що сталося за останні хвилини, йому зовсім не сподобалося, особливо дерева, які мало схожі на ті, до яких він звик. І що це за рідина, яка, наче по трубах, у величезній кількості переганяється гілками невідомо звідки й куди?
Цього Стен не знав, як не знав і того, що то насправді була за істота, котра прикидалася травою. Але в тому, що місцеві дерева були надто живими й рухливими, він переконався, й інших доказів йому не потрібно. Але що з того! Якщо він не знав, небезпечні вони для людини, чи ні. Звичайно, можна було з метою експерименту зрізати гілку і доторкнутися до неї або засунути палець у калюжу, утворену рідиною, котра витекла з гілок. Але Стену чомусь не хотілося робити ні того, ні іншого.
Почекавши, поки вся рідина вбереться в ґрунт, Стен обережно наблизився до мертвої істоти і почав уважно її розглядати. Але нічого цікавого він так і не побачив. Істота повністю вигоріла, і з внутрішніх чи зовнішніх органів нічого не залишилося. Тоді Стен підійшов до зрізаної крони дерева і пострілом із бластера відрізав гілку завтовшки з палець. Коли вона впала на землю, з обвугленого зрізу відразу почала витікати світла рідина і тоненьким струмком стікати в траву. Але хвилини через півтора зріз почав затягуватися якоюсь напівпрозорою речовиною, і невдовзі на місці зрізу утворилася темно-зелена опуклість.
– Цікаво, – промовив Стен і зайшов з іншого боку. Там він теж відрізав гілку і побачив, як разом з рідиною з'явилося щось червоне і довгасте. Це щось вчепилося кігтиком за край зрізу і, звиваючись у повітрі, спробувало зачепитися задньою, а може передньою частиною за гілку і влізти назад у капіляр.
Вирішивши, що це якийсь симбіонт, котрий живе всередині гілок і харчується соком, що переганявся по численних капілярах, Стен скривився від огиди і випромінювачем бластера збив дерев'яного хробака на землю. Потім наступив ногою і розчавив.
Після цього більше робити йому нічого не хотілося, і Стен вирішив повернутися до Ширри, справедливо вважаючи, що вражень та подій для роздумів на перший раз цілком достатньо.
|
