Хвилин за двадцять суцільних петлянь перекошеними коридорами і перехідниками, Джема зупинилася біля нічим не примітної каюти і жестом запросила їх увійти.
– Джилл, у нас гості, – весело промовила вона, притримуючи двері рукою.
Стен мовчки увійшов всередину і зупинився посередині каюти. Щоправда, тут панував певний порядок, і можна було пройти з кута в куток, не побоюючись при цьому скрутити собі шию.
– Де ти так довго була? – схвильовано запитала молода дівчина, підвівшись їм назустріч. – Я вже думала, що з тобою щось трапилося.
– Все гаразд, – замість Джеми відповів Стен, – ми зіткнулися на кораблі, і між нами сталося невелике непорозуміння. Але… – Стен усміхнувся. – Все минулося.
Джилл здивовано подивилася на Джему, і та поспішила пояснити:
– Вони такі самі пасажири, як і ми.
– А–а,– промовила Джилл і впала на своє місце.
– Вона вирішила, що ви з рятувального корабля, – пошепки пояснила Джема, звертаючись до Стена.
– Та–ак? – здивовано протяг Стен і, трохи повагавшись, опустився в крісло, – а ви тут непогано влаштувалися, – похвалив він. – До речі, як у вас справи з продуктами? – несподівано запитав він.
Перш, ніж йому відповісти, Джема швидко перезирнулася з Джилл і тільки потім з усмішкою сказала:
– Поки що вистачає. Я майже щодня досліджую уламки корабля і завжди щось знаходжу.
– Умгу, – мовив Стен і на якийсь час замислився.
– Скільки днів ви йшли? – перервала його роздуми Джема.
– Два.
– О–о!
– Що так? – не зрозумів Стен.
– Я б не ризикнула покинути корабель на такий тривалий час, – пояснила Джема. – Ці двоніжки… – вона не закінчила і скривилася.
– До речі, що це за двоніжки такі? – поцікавився Стен.
Він ще на початку їхнього знайомства хотів з'ясувати, що являють собою ці таємничі істоти.
– Я вам уже говорила, ще там, – Джема посміхнулася і змахнула рукою. – Ніхто з нас напевне їх не бачив, але вони швидко, дуже швидко вбивають людину, і від неї залишаються самі кістки.
– Як швидко вони це роблять? – примруживши одне око, поцікавився Стен.
– Дуже швидко. Протягом кількох секунд.
Почувши це, Стен не втримався і здивовано свиснув. Таких істот йому ще не доводилось бачити.
– Це щось новеньке, – задумливо промовив він. – Але більше вам боятися їх не доведеться.
– Якби ж то, – Джема втомлено посміхнулася і відкинула з чола волосся. – Вони знаходять і вбивають, коли ти найменше цього чекаєш.
– Нічого, Джемо, Мисливець з ними впорається, – заспокоїв її Стен і глянув у відчинені двері. Мисливця там не було, – Ширро, ти не бачила, куди він подівся? – Стен повернув голову і запитливо глянув на свою супутницю.
– Він пішов, як почалася стрілянина.
– Куди?
– Звідки мені знати, – Ширра знизала плечима і на мить замовкла. – Я намагалася його зупинити, але ти ж знаєш: Мисливець не дуже–то мене обожнює, – вона скривилася і скосила очі на Джему. Та вдала, що зайнята, і почала розкладати якісь ящики.
– Повернеться, – впевнено сказав Стен, і в каюті на якийсь час всі замовкли.
Вибачте, Стен, а що це за Мисливець? – запитала Джилл, яка весь цей час мовчала більше за інших і стежила за роботою своєї подруги.
– Неземна істота, – пояснив Стен. – Я привіз її з однієї планети, і він уже кілька років поспіль супроводжує мене.
– А на кого він схожий? – тепер уже запитала Джема.
– О, це треба самому бачити. Подібну Мисливцеві істоту важко ще де–небудь зустріти.
– А чому ви сказали, що він впорається з двоніжками? – Джему,
очевидно, це питання цікавило найбільше.
– Мисливець телепат, він з великої відстані може розірвати на шматки навіть найбільшого слона. Притому що сам він великим розміром не відрізняється.
– Цікаво, – промовила Джема і, не знаючи, чим ще зайнятись, опустилася в сусіднє крісло.
Стена, на відміну від неї, не мучили подібні питання і він, проаналізувавши ситуацію, поставив своє питання.
– Скажи, Джемо, – повільно почав він. – Навіщо цей... як його, – він клацнув пальцями і насупився. – Так, навіщо Шон подався до річки, і що він збирався там робити?
– Шон? – перепитала Джема, і обличчя її знову втратило веселість.
– Так, – підтвердив Стен, – і де ця річка?
– Де річка, я не знаю, – відразу відповіла Джема, – але Шон шукав уламки вантажного відсіку корабля. Він казав, що з того, що там могло вціліти, можна спорудити літальний апарат і вибратися на ньому в космос. Ми його, звичайно, відмовляли від цієї ідеї, але він ходив шукати двічі, а на третій – не повернувся. В перші два рази він досяг якоїсь річки і повернувся назад.
– Він знайшов те, що шукав? – різко спитав Стен.
– Ні!
– Він ходив туди один?
– Спочатку з Мартіном та Бартом. Але обидва вони загинули у лісі. Останнім загинув Шон, – Джема важко зітхнула і подивилася на Джилл. – Як ти сьогодні? – ніжно запитала вона.
– Добре, не хвилюйся, – Джилл вдячно посміхнулася і чомусь почервоніла.
– Зрозуміло, – спантеличено протяг Стен. Повідомлення про річку було для нього повною несподіванкою і, треба сказати, не з ряду приємних.
– А навіщо вам це? – запитала Джема. – Хіба ми не можемо дочекатися допомоги, перебуваючи тут? Я не раз говорила про це Шону, але він мене не слухав і робив усе по–своєму.
– Він мав рацію, – промовив Стен. – Допомоги нам чекати нізвідки.
– А куди тоді ви йшли? – здивовано поцікавилася Джема.
– Туди ж, куди й він: шукали вантажний відсік. – Стен посміхнувся і глянув на Ширру, – скажи їй.
– Це правда, – Ширра кивнула головою і ще раз уважно оглянула Джему: вона була гарною.
– М–так, – ще раз протяг Стен, не знаючи, за що йому краще взятися: чи відпочити спершу, і все добре обміркувати, чи одразу оглянути уламки корабля.
Але Джема, наче вгадавши його наміри, сказала:
– Шон перерив усе, але нічого вартого не знайшов.
– Хто він за фахом? – недовірливо запитав Стен.
– Інженер галактичних систем, – відповіла Джема. – Принаймні останні десять років він пропрацював у цій галузі.
– Це серйозно, – з повагою в голосі сказав Стен, розуміючи, що якщо такий фахівець не зумів нічого розумного склеїти, то йому не слід і братися за це. Принаймні до того моменту, поки не відшукає вантажний відсік.
– Гаразд, – сказав він. – Усі проблеми ми вирішуватимемо потім.
– Я теж так думаю, – швидко погодилася Джема. – Все–таки це велика вдача, що ми зустрілися і, я думаю, нам слід відзначити цю подію. – Ви як, Стен? – запитала вона глянувши спершу на Стена, а потім на Ширру.
Джилл вона обійшла своєю увагою.
– Ми не проти, – погодилася Ширра. – Правда, Стен?
– Правда, – відповів Стен, зайнятий своїми думками. Єдине, що він чітко розумів, це те, що йому на шию, окрім Ширри, сядуть ще й Джема з Джилл. А чи потягне він таку ношу, поки не знав.
Жінки тим часом швидко накрили стіл і приготували з десяток страв, комбінуючи продукти консервів. Все вийшло досить смачно та виглядало цілком апетитно. Стен, посміхаючись, мовчки їв і в пів–вуха слухав жіночу балаканину. У неї він за своєю звичкою не втручався, і вона перервалася лише один раз, коли в каюту проліз Мисливець. Щоправда, Стену після нетривалої паніки вдалося всіх заспокоїти та розсадити на місця. Особливу роль у заспокоєнні нових знайомих відіграла Ширра. Вона так щиро переконувала жінок у безпечності Мисливця, що Джема та Джилл їй повірили, і свято знову продовжувалося.
– А де його очі?
– А чорт його знає, – задоволено відповів Стен. – Мабуть, сховав їх чи залишив десь.
– Як?! – вигукнули Джема і Джилл. – Стен, це жарт?
– Якби ж то, – Стен відкинувся на спинку крісла і прочитав їм коротку, але змістовну лекцію про можливості та здібності Мисливця. – Ось такий наш приятель, – закінчив він свою промову і взяв зі столу чашку з якимось напоєм. – Без нього нам довелося б дуже й дуже важко.
Далі всі говорили хто про що, але все крутилося навколо корабля, положення, в якому вони опинилися, і можливі варіанти, як вибратися з цієї планети. Джема не приховувала, що з появою Стена вона не сумнівається в тому, що вони виживуть і повернуться додому. Стен мовчки її вислухав і лише пошкодував, що йому не вистачає такої ж впевненості. Але засмучувати її, як і Ширру з Джилл, він не став. Хай гадають, як хочуть.
Коли свято добігало кінця, Стен натяком поцікавився у Джеми, де вони можуть розміститися на ніч. Після всього, що сталося, він трохи втомився і не проти був відпочити.
– Тут, звичайно, – як само собою зрозуміле відповіла Джема. – Ми всі мешкали в одній каюті. Інакше двоніжки всіх знищать.
Стен не дуже–то вірив у всесильність невідомих йому двоніжок, але доти, доки сам з ними не зустрівся, вирішив не висловлювати свою думку і погодитися на пропозицію Джеми. Те, що він спатиме в оточенні одних жінок, трохи бентежило Стена, але не настільки, щоб перебратися в порожній відсік. Вчини він так, за ним обов'язково потягнулася б Ширра, а Джема і Джилл би, напевно, образилися.
Коли всі, на кінець, влаштувалися і втохомирилися, Стен покликав Мисливця і наказав йому обстежити найближчі відсіки корабля, і телепатичним ударом знищити все, що потрапить у його поле зору. Зрозумів його Мисливець чи ні Стен не знав, але коли він вимкнув блок керування і торкнувся сухої шкіри Мисливця, у того з тіла з'явилася голова, і всі три ока перемістилися на потворне чоло. Потім Мисливець безшумно вислизнув із каюти та зайнявся дослідженням території.
Він був відсутній трохи більше години, і за цей час до слуху Стена кілька разів долинав якийсь приглушений шум і чиїсь пронизливі верески. При цих звуках Джема і Джилл миттю вискочили зі своїх ліжок і з непохитною впевненістю заявили, що це кричали двоніжки. Стен на це тільки задоволено кивнув головою і попросив їх не турбуватися, сказавши при цьому, що Мисливець справлявся ще й з не такими тваринами.
