Наступного дня Ширра виглядала задоволеною та повеселівшою. Стенові вона більше не набридала нудними питаннями і з самого ранку почала готувати бутерброди, шкодуючи про те, що вона позбавлена можливості накрити стіл, як її колись навчали.
Стена така зміна здивувала, але він виду не подав і прийняв усе як належне, подумавши при цьому, що у відносинах з Ширрою застосовувати секс у вигляді стимулу не така вже марна справа. Користь була, та ще яка. Такий енергійний і з такими блискучими очима йому ще ніколи не доводилося її бачити.
– Як спалось? – ніжно спитала Ширра, поцілувавши при цьому його в губи.
Стен на це щось промимрив і здивовано похитав головою.
– Та нічого, – сказав він і трохи помовчавши, додав: – Снилося, правда, щось, але що саме я забув.
– А мені нічого не снилося, – Ширра посміхнулася ще більше і простягла йому найбільший бутерброд. – Їж, – сказала вона і ще раз поцілувала його.
Стен смачно, мало не вивихнувши щелепу, позіхнув і взяв бутерброд.
Такою Ширра йому подобалася значно більше. – Я така рада, – промовила Ширра, сідаючи йому на коліна. – Так рада!
– Чому? – неуважно спитав Стен, роздумуючи над тим, хоче він їсти чи ні.
– Тому, що між нами сталося. А ти? – Ширра взяла його обличчя в долоні і подивилася Стенові у вічі. – А ти, Стен? – повторила вона і поцілувала його в зарослу щоку.
– Теж, – подумавши, відповів Стен, згадавши, що оголена Ширра йому сподобалася: тіло в неї було чудове.
– Це правда? – Ширра дивилася, як він їсть, і в Стена склалося враження, що вона ось–ось проковтне його разом із бутербродом.
– Правда, – ствердно відповів Стен. – Ти мені дуже сподобалася. Я б навіть сказав, що нікого краще за тебе раніше не зустрічав.
– Мені це приємно чути, – Ширра заклала руки за голову і замріяно посміхнулася. – Мені навіть здається, що ця планета не така вже й погана, – додала вона, не дуже замислюючись, про що говорить.
– Чого? – Стен перестав жувати і здивовано глянув на неї.
– Ні, я, звичайно, все розумію, але… – Ширра недоговорила і швидко злізла з його колін. – Я зберу речі, добре?
– Добре, – щелепа Стена знову ритмічно зарухалася, і він замислився над дивовижною зміною, що сталася з Ширрою.
– Коли ми виходимо? – за кілька хвилин, перервала вона його роздуми. Вона швидко впоралася з речами і тепер не знала, чим зайнятися.
– Збираємося і виходимо, – відповів Стен, витираючи руки у шматок матерії. – Треба подивитися, чи не прилетів хтось на сигнал того корабля, – додав він, підводячись на ноги і надягаючи на спину лежак.
– Це було б чудово, – погодилася Ширра, наслідуючи його приклад.
– Ще б пак, – Стен кивнув головою і пошукав очима Мисливця. Той спав у якомусь ящику, і, здавалося, нікуди не збирався йти.
Стен мовчки поколупав у вусі і відчинив двері відсіку. День уже почався, і сонце досить високо висіло над верхівками дерев.
– Ще день чи два, і ми обов'язково знайдемо щось путнє, – промовив він, вдихаючи свіже повітря на повні груди.
– Ти так думаєш? – спитала Ширра, спираючись на милицю і жмурячись на сонці.
– Думаю, – Стен ствердно кивнув головою і подивився на всі боки, – як мені цей ліс уже набрид, – несподівано сказав він і сплюнув на землю.
– Мені теж, але іншого виходу ми не маємо. Адже, правда?
– Що з того, – Стен ступив на зелене листя, і те швидко поховалися в грунт. – Чорт би вас всіх взяв, – вилаявся Стен і клацнув язиком.
– Все одно, коли–небудь це закінчиться, і ми повернемося додому, – замріяно промовила Ширра і з цікавістю подивилася на Мисливця, який тільки–но з'явився з прикритою тріщиною травою.
– Гаразд, Ширро, час іти, – Стен махнув рукою і неквапливо рушив у дорогу.
– Треба так треба, – Ширра мовчки пішла слідом, а за нею потягнувся Мисливець.
Всю ніч він провів у відсіку і нікуди не відлучався. Видно, полювати йому не хотілося, а вештатися просто так, бажання теж не було.
Просіка тим часом повільно почала розширюватися, і Стен, ще через деякий час, дійшов висновку, що вони наближаються до центру катастрофи, де, на його думку, повинні були знаходитися основні уламки корабля. Дерев, повалених ударною хвилею і вибухом, було тут набагато більше, а всякий мотлох, розкиданий вибухом на всі боки, зустрічався набагато частіше, ніж раніше.
І коли на очі їм траплялися подібні знахідки, Стен разом із Ширрою зупинявся і уважно їх роздивлявся. Але якщо якась річ у минулому і мала б для них якийсь інтерес, то зараз вона була така понівечена, що була придатна хіба що для забивання цвяхів.
Розчарувавшись у своїх знахідках кілька разів поспіль, Стен вирішив не витрачати час на їх вивчення. Але коли на шляху замаячила чергова знахідка, він, як і раніше, не втримався від спокуси.
– Скільки тут всього, – сказала Ширра після того, як спіткнулася і мало не впала.
– Так, багато, – Стен, не повертаючись, кивнув головою і над чимось схилився. Це був напів з'їдений і напів розкладений труп жінки.
– Тобі краще не дивитись, – поспішно сказав він.
Але Ширра все ж таки побачила.
– О, Господи, – вона жахнулася і швидко зашкутильгала далі.
Стен тим часом оглянув останки жінки з підвітряного боку і швидко наздогнав її.
– Що там? – хрипким голосом спитала Ширра.
– Такого добра ми ще побачимо цілу купу.
– Стен, як ти можеш так казати? – Ширра зупинилась і подивилася на нього. – Це ж люди.
– Люди – це ми з тобою, – заперечив Стен, – а все інше – лайно, – сказавши це, він насупився і пішов далі.
Ширра мовчки подивилася йому в спину, але після проведеної ночі вирішила не сваритися. Раптом Стен образиться і більше не захоче з нею спати. Тоді в неї знову буде поганий настрій. Тому вона тільки стиснула зуби і, поправивши ремені лежака, пошкутильгала слідом за ним.
Через дві години, коли сонце було вже високо, і ставало спекотно, Стен зупинився і кинув свій лежак на землю. Зрозумівши без слів, що він збирається робити, Ширра наслідувала його приклад, після чого витягла з сумки дві банки з напоєм. Одну вона простягла Стену, а другу відкрила для себе.
– Пити лише половину, – попередив він.
– Знаю, – Ширра сьорбнула тоніка і задоволено примружила очі.
– Скільки ще лишилося? – трохи помовчавши, спитав Стен.
– Десять.
– Цього нам вистачить на три–чотири дні, – зробив він висновок.
– Ми будемо заощаджуватимемо, – сказала Ширра.
– Будемо, – погодився Стен.
Далі вони відпочивали мовчки. Кожен пив зі своєї банки і стежив за Мисливцем, який рився в землі, і щось там шукав.
– З якої він планети? – запитала Ширра після того, як її банка полегшала рівно наполовину.
– Не знаю, – Стен знизав плечима і глянув на сонце. – Нам час, – сказав він. – Надвечір ми повинні знайти якийсь притулок.
Ширрі дуже хотілося заперечити йому і сказати, що вона втомилася, але натомість вона піднялася на ноги і взяла в руки милицю.
– Потерпи, крихітко. Ще недовго, – Стен підбадьорливо посміхнувся і пішов першим.
– Я терплю, – стомлено промовила Ширра. – Тільки, якщо можеш не поспішай.
– Постараюсь, – пообіцяв Стен.
Так вони йшли ще години зо три. Під кінець цього довгого шляху Ширра змокла, і готова була впасти на землю і заснути. І в той момент, коли це бажання заповнило всю її свідомість, вона відчула, як рука Стена стиснула її лікоть.
– Здається, ми прийшли, – чомусь пошепки промовив він.
Почувши його голос, Ширра ледве розплющила очі і побачила метрів за сто уламки середньої частини корабля, порівняно з якими відсік виглядав однаково, що мурашник проти висотного будинку. Але Ширру більше вразили не так розміри, як неймовірний хаос з речей, уламків і якихось конструкцій. Вона навіть не відразу зрозуміла, що вони знаходяться в тому самому місці, де корабель вийшов з підпростору і по дотичній врізався в поверхню планети.
– Оце так, – свиснув Стен і, не втримавшись, почухав потилицю. – У цьому сміттєзвалищі можна проритися цілий рік, але так нічого й не знайдеш, – він штовхнув ногою якусь скриньку і сплюнув на землю, – звичайно, дещо з усього цього розкидає Мисливець, але з літаючими апаратами він навряд чи впорається.
– І що ми тоді робитимемо? – спитала Ширра.
– Подивимося, – стримано відповів Стен.
– Як ти думаєш, – трохи помовчавши, заговорила Ширра, – серед усього цього є вантажний відсік, про який ми вже стільки днів говоримо? – вона скинула зі спини лежак і сперлася на милицю.
– Мабуть, – впевнено відповів Стен, хоч… – він зам'явся і ще раз сплюнув.
– Щось не так? – насторожилася Ширра.
– Та ні, якщо не рахувати того... – Стен повільно почухав щоку, – що я не бачу тут його, – похмуро закінчив він, і вилаявшись, сів на якийсь камінь. Камінь якось підозріло заворушився, потім скинув його на землю і зник у траві. – Диявол! – Стен скочив на ноги і вихопив бластер. Але стріляти було вже запізно.
– Що це було, Стен? – перелякано спитала Ширра, стискаючи тремтячою рукою милицю.
– Звідки мені знати, – огризнувся Стен, він був злий на себе за таку неуважність. – Тут стільки всього водиться, що піди розберись, що це було, – він опустив бластер, але ховати не став.
– Може, підійдемо ближче? – несміливо запропонувала Ширра, все ще кидаючи погляди на те місце, куди зник «камінь».
– Давай, – Стен махнув рукою і обережно пішов вперед.
Раптом з'явився Мисливець з пащею, засіяною гострими зубами. Він швидко обігнав Ширру і наблизився до Стена.
– Намагайся не шуміти, – голосно наказав він.
Ширра у відповідь кивнула головою і взяла пістолет у праву руку. Раптом доведеться стріляти.
|
