Ще попереднього разу Стен намагався оглянути цю частину уламків, але нічого цікавого так і не побачив, за винятком відірваної жіночої руки з портативним стимулятором на зап'ясті. Стимулятор він тоді зняв, і він досі у нього в кишені. Поки вони не знайшли вантажний відсік, могла стати в нагоді будь–яка дрібниця, хоча стимулятор навряд чи можна вважати дрібницею.
Пробравшись через завали в перший напівзруйнований відсік, Стен вирізав бластером чийсь сейф і витяг звідти комп'ютер з дисплеєм завтовшки з паперовий лист. Оглянувши комп'ютер, Стен від'єднав блок пам'яті та засунув собі за пояс. Що там знаходиться всередині, він вирішив подивитися, коли дістанеться вантажного відсіку або вибереться з цієї планети.
Не знайшовши більше нічого цікавого, він повернувся назад у коридор і на якийсь час задумався: чи варто йому лізти у зруйновані відсіки або, як і вперше, обійти їх ззовні. Так було набагато безпечніше, і не треба було побоюватися, що тебе щось придушить, або ти сам кудись провалишся.
Прийнявши рішення, Стен підійшов до великої за своїми розмірами тріщини в корпусі і, перш ніж стрибнути вниз, визирнув назовні. Переконавшись, що поблизу не видно ні зеленого килимка, ні шматка кори, що напав на Ширру, він витяг бластер і обережно стрибнув вниз. Сонце на той момент сховалося за обрій, і на ліс швидко почали опускатися сутінки. Але не встиг він зробити повне коло серед уламків, як бічним зором помітив яскраву зірку, яка спалахнула в небі і, збільшуючись з кожною секундою в розмірах, ставала все яскравішою.
Здригнувшись від несподіванки, Стен швидко підняв голову і побачив, як чийсь корабель швидко втрачає висоту і стрімко падає на поверхню планети. Саме падає! Тому що звичайний земний корабель ніколи не випромінює такого яскравого світла під час посадки. Або він зазнав аварії і ось-ось має вибухнути, або це корабель... позаземної цивілізації.
– Чорт! – приголомшено пробурмотів Стен, і щелепа його так і відвисла від подиву. Він чекав будь-чого, але такого – ніколи!
Невідомий корабель, тим часом, на великій швидкості увійшов в атмосферу планети, зник за деревами, а ще через якусь мить, темне небо осяяло сліпучим спалахом, і Стен відчув, як від неймовірного за силою вибуху, під ногами в нього затремтіла земля. Схопившись рукою за зігнуту перегородку, він втримав рівновагу, а потім кинувся бігти до Ширри. Він не знав, чий це корабель і що від нього залишилося, але, у будь-якому разі, побачене ним мало велике значення.
З шумом подолавши останні метри, він, захекавшись, увірвався у відсік і голосно крикнув:
– Щойно розбився чийсь корабель!
– Як це? – Ширра від несподіванки скрикнула і схопилася на ноги.
– Ти розумієш... корабель... він впав! – Стен підбіг до неї і схопив її за плечі.
– Ти маєш на увазі цей гуркіт? – пробурмотіла Ширра, яка виглядала вкрай здивованою.
– Так, то був вибух. Він щойно впав, – захитавши головою, вигукнув Стен. – Я сам бачив на власні очі, – він відпустив плечі Ширри і почав було збирати їхні речі. Потім передумав і жбурнув їх назад на підлогу. – Збожеволіти можна, – сказав він, і втомлено опустився на лежак.
– Я думала це грім, – промовила Ширра, яка виглядала все ще здивованою.
– Та який там грім, – відмахнувся Стен. – Це був справжнісінький корабель.
Не знаючи, що на це відповісти, Ширра опустилася поряд з ним і задумливо подивилася на відкриту банку.
– Що ти думаєш про все це? – нарешті запитала вона, більш менш переваривши почуте повідомлення.
– Сам не знаю, – Стен ляснув себе долонею по коліну, потім скуйовдив на голові волосся і додав, – тільки я зібрався оглянути уламки, як у небі з'явився цей корабель. Хіба ти не чула, як затремтіла земля?
– Не дуже, – подумавши, відповіла Ширра. – Я була зайнята своїми думками і не звернула уваги.
– Головне, що я запам'ятав напрям, де його шукати, – збуджено сказав Стен. – Коли ти зможеш добре ходити, ми підемо туди.
– А як же вантажний відсік? – нічого не розуміючи, спитала Ширра. Не встигла вона, як слід звикнути до думки, що вони повинні знайти цей самий відсік, як Стен почав все змінювати і приймати нове рішення.
– Цим ми займемося згодом. Без антигравів ми навряд туди дістанемося, а за моїми підрахунками нам залишилося ще пройти не менше ста кілометрів. А для нас це надто велика відстань.
– А раптом там хтось врятувався і встиг дати сигнал про порятунок, а заразом і координати планети? – Ширра запитливо подивилася на Стена, і обличчя її трохи зблідло.
– Я вже думав про це, – Стен вдарив кулаком по лежаку і дивився на стіну. – Навіть якщо це так, ми все одно туди не дістанемося: ліс нас обов'язково вб'є.
– А тут?
– Тут просіка, і це полегшує нам справу, – пояснив Стен.
– Розумію, – Ширра задумливо зім'яла шматочок папірця і кинула в порожню коробку.
– Стен! – вигукнула вона, і очі її розширилися від несподіваної думки.
– Ну? – Стен підвів голову і запитливо глянув на неї.
– Чий це був корабель?
– Звідки я можу знати.
– Але все ж.
– Я не впевнений, Ширро, – повільно почав Стен. – Але мені чомусь здається, що це чужий корабель.
– Що означає «чужий»? – не зрозуміла Ширра.
– Я маю на увазі корабель позаземної цивілізації, – спокійно пояснив Стен.
– Як це? – розгублено промовила Ширра. – Хіба таке може бути?
– Не знаю, – Стен знизав плечима і здивовано глянув на неї.
Взагалі-то він очікував від Ширри зовсім іншої реакції. Все-таки чужі кораблі падають не щодня. Щоправда, Стену й раніше доводилося бачити позаземні кораблі, але всі вони були зруйновані часом ще задовго до того, як він їх знаходив. І такі кораблі, що зрозуміло, ніякого інтересу не являли собою, бо, крім дірявого корпусу, на борту в них уже нічого не було.
Але щоб ось так, прямо в нього на очах вибухнув чужий корабель, Стену ще не доводилося бачити. До того ж значення побаченого збільшувалося в багато разів ще й тому, що він єдиний із усіх людей, хто колись був свідком подібного видовища. Думка ця підняла Стена у власних очах, і він дійшов висновку, що все не так уже й погано.
– Неймовірно, – пробурмотів він, перебуваючи під враженням від побаченого.
– Але що це нам дає? – спитала Ширра, мимоволі наголосивши на слові «нам».
Цим питанням вона протверезила Стена і спустила його з небес на землю.
– Що дає? – Стен насупився і поколупав у зубах. – Це моє припущення, – додав він.
– На рахунок чого? – поцікавилася Ширра.
– Щодо чужого корабля. Це може бути земний корабель. Щоправда, такий збіг виглядає нереально, але суто теоретично цілком можливо.
– Що можливо? Ти можеш пояснити нормально? – роздратовано вигукнула Ширра.
– Я маю на увазі, що на одну й ту саму планету за відрізок часу в два тижні впало два земні кораблі.
– Ну, і що в цьому дивного? – здивовано знизавши плечима, спитала Ширра.
– Нічого. Якщо не вважати того, що земні кораблі ніколи не розбиваються, – як і раніше, спокійно пояснив Стен.
– Ми ж розбилися, – резонно зауважила Ширра, простягаючи йому бутерброд.
– Ну, так, – погодився Стен. – Але в нас були причини.
– Можливо, – Ширра зітхнула і почала їсти. Часом вона не без страху поглядала на Мисливця, але той лежав на коробці, і, здавалося, перетворився на камінь.
– І що з цього випливає? – продовжуючи перервану розмову, спитала вона.
– Тільки те, що це може бути як земний, так і позаземний корабель, – відповів Стен.
– І ти можеш говорити так спокійно? – чомусь
розсердившись, вигукнула Ширра і, не втримавшись, передражнила його: «Земний, неземний...»
– А що я можу вдіяти? – розлютився Стен. – Ти взагалі–то тільки те і робиш, що ниєш кожного дня. Все досить! Мені це вже набридло! – Стен гнівно глянув на Ширру, і та квапливо відсунулася від нього.
– Я не нию! – блиснувши очима, гукнула Ширра. – Ти просто не
уявляєш собі, як мене дратує власна неповноцінність. Думаєш, я не бачу, як ти мучишся зі мною.
– Та нічого я не мучаюся, – обірвав її Стен. – Просто, іноді ти виводиш мене своєю балаканею.
– І це все? – недовірливо запитала Ширра.
– Усе.
– Тоді я намагатимусь робити це якомога рідше, – пообіцяла вона.
– Не погано б, – буркнув Стен, не дуже в це вірячи.
Після такого бурхливого діалогу вони деякий час мовчали і думали кожен про своє: Стен – про невідомий корабель, а Ширра – здебільшого про нього самого і про свою ногу. Корабель її, звичайно, цікавив теж, але не такою мірою, як Стена. Видно через те, що було це далеко, і сама вона не бачила, як він падав.
– Стен, що робитимемо? – запитала вона, коли їй мовчати набридло.
– Спати, – коротко відповів Стен.
Ширрі, як не дивно, його рішення припало до душі, і вона після деякої затримки почала укладатися. Стен тим часом підвівся з лежака, зачинив двері й забарикадував їх великими речами. Мисливцеві він, звичайно, вірив, але залишати двері відчиненими йому все одно не хотілося.
– Стен, – вкрадливим голосом покликала його Ширра. Вона вже лежала,
сховавшись, і уважно за ним спостерігала.
– Ну? – Стен повернувся до свого лежака і почав розкачувати пакувальний матеріал, який служив йому ковдрою.
– У тебе була жінка? – тремтячим від збудження голосом запитала Ширра. Очі в неї дивно блищали, і Стен навіть подумав, чи не захворіла вона.
– Яка ще жінка?
– Ну, як яка? – Ширру сильно дратувало його вдаваний подив, і вона ледве втрималася від бажання тріснути його по фізіономії. – Ти хіба не спав з жінками?
– Зазвичай сплю з Мисливцем. А під час експедицій спав із Саймоном,– спокійно відповів він.
– З ким? – перепитала Ширра, наче не почувши.
– З Саймоном, – повторив Стен.
– Він що цей... – Ширра не домовила і багатозначно кивнула головою.
– Він був моїм босом, – похмуро пояснив Стен.
– А...ну, так би й сказав,– Ширра полегшено закивала й усміхнулася.
– А тобі навіщо це? – спитав Стен. Він уже лежав і знічев'я дивився на стелю.
– Я хочу тебе, Стен, – просто промовила Ширра і потяглася до нього всім тілом.
– Чого? – Стен підвівся і побачив прямо перед собою її груди, що відкрилися. Якісь частки секунди він з цікавістю розглядав їх, але Ширра навалилася на нього і почала жадібно цілувати.
– Ти що, з'їхала з глузду! – крикнув Стен, намагаючись скинути її з себе.
– Хіба я тобі не подобаюсь? – збуджено дихаючи, спитала Ширра, похитуючи спокусливими грудьми прямо в нього перед носом.
– Подобаєшся, – Стен проковтнув слину і відчув, як у нього десь там унизу щось заворушилось і починає випростуватись.
Ширра теж це відчула і торкнулася рукою.
– О, господи, – прошепотіла вона і поспішно почала роздягатися. – Я не думала, що він у тебе такий...
Більше вони не говорили і зайнялися тим, чим до них займалася не одна сотня поколінь і чим, напевно, займатимуться і в далекому майбутньому. І тільки Мисливець байдуже поставився і до Шири і до всіх цих не дуже зрозумілих йому рухів. Щоправда, у нього на спині з'явилися всі три ока, і перемістилися на бік, звернений до Стена та Ширри. Але ні Стен, ні тим більше Ширра не звертали на нього уваги.
На той час, коли вони нарешті роз'єдналися з моменту пікантної пропозиції Ширри, минуло кілька годин. Тепер вона лежала нерухомо, зовсім роздягнена і тихо стогнала. Щодо Стена, то він сидів поруч із нею і дивився на неї такими очима, ніби збирався з'їсти. Схаменувся він ще не скоро, і тільки коли це сталося, вони знову лягли спати, але вже на одному лежаку. І вперше за цей час Ширра заснула спокійним сном.
|
