Коли вони пройшли близько шести кілометрів, у них на шляху почали попадатися розкидані речі, уламки обшивки та людські кістки. Розібрати, кому вони раніше належали, пасажирам чи членам екіпажу було вже неможливо. Як і раніше, Стена здивувало, як чисто були обгризені трупи. Можна було подумати, що з моменту аварії корабля пройшла не одна сотня років. Іноді в нього навіть виникало бажання зустрітися з цими загадковими невловимими істотами, але якесь сьоме почуття підказувало йому, що буде набагато краще, якщо подібна зустріч не відбудеться.
Ширра, на його німий подив, сприйняла обгризені скелети, як щось звичайне, і заледве ковзнула по них поглядом. Тільки біля першого знайденого ними скелета вона зупинилася, а на решту уваги вже не звертала зовсім. Зі Стеном вона не розмовляла, і час від часу стріляла в підозрілі їй предмети. Вона сама замінила обойму, даючи тим самим зрозуміти Стену, що вона не така безпорадна, як він, можливо, думає. Але Стен про це й не думав. Його дратувала безпричинна стрілянина, але він мовчав і тільки хмурився. Але, зрештою, він дійшов висновку, що Ширра лише молода дівчина, яка, напевно, і в очі не бачила справжнього лісу, не кажучи вже про істот з чужих світів. Випробування, що випали на її долю, могли зламати і когось міцнішого.
– Ну, як ти? – обережно запитав він, після того, як Ширра з якимось завзятим задоволенням розстріляла третю обойму.
– Подивися, що в мене на спині? – замість відповіді попросила вона і повернулася до Стена спиною.
– Там нічого немає, – заспокоїв він її. – Ти ж сама прикінчила ту істоту.
– Ти впевнений, що там нічого не лишилося? – Ширра йому не вірила та не приховувала цього.
– Ні, – коротко відповів Стен, витримавши при цьому її пильний погляд.
– Ну, дивися,– після хвилинної мовчанки промовила Ширра.– Адже ти мене вже одного разу врятував.
– Врятував, – погодився Стен. – На свою голову, – додав він, але так, щоб вона не почула його.
– Ти щось сказав? – різко спитала Ширра.
– Та не сіпайся ти. Кажу, що в цьому місці ми зможемо знайти багато корисних речей. Можливо, навіть їду.
– Або трупи, – сказала Ширра невідомо для чого.
Стен вилаявся і швидко пішов вперед. Розуміючи, що переборщила, Ширра спробувала позбутися заціпеніння, що охопило її. Це їй вдалося, і вона більш–менш зуміла зосередитись на тому, що вона бачить насправді, а не те, що малює її збуджена уява.
Ось шматок пом'ятої обшивки, ліворуч ніжка від крісла, чийсь кейс з відірваною ручкою, і… і істота з великим фіолетовим оком та кількома потворними кінцівками на спині, вкритій матовою плівкою. Якусь мить Ширрі здавалося, що це їй мерещиться, але коли істота замість зникнути, швидко стала до неї наближатися, у неї виникло відчуття, ніби вона приростає до землі і прямо–таки пускає коріння.
«Це вже занадто», – промайнула в неї в голові думка. Зі злобою Ширра викинула вперед руку з пістолетом і кілька разів поспіль вистрілила, цілячись в око. Пострілами істоту відкинуло вбік, і вона замість того, щоб кинутися на неї, пронизливо заверещала і спробувала заритися в землю.
Почувши постріли, Стен розвернувся і, кричачи, кинувся до неї. Але Ширра, нічого не чуючи, підняла пістолет і майже із задоволенням всадила ще кілька куль у сіро–зелену спину. Істота засмикалася усіма своїми кінцівками і завмерла, так і не встигнувши сховатися.
В цей момент підбіг Стен. Зрозумівши, що тут сталося, він підбадьорливо посміхнувся і стиснув Ширру у міцних обіймах.
– Молодець, крихітко, – похвалив він, відчуваючи, як по обличчю Ширри течуть сльози, – дій так і далі, а плакатимеш, коли повернемося додому. Ти мене зрозуміла? – Стен відсторонив її від себе і почав витирати її мокре від сліз обличчя.
– Ти думаєш, ми повернемося? – давлячись сльозами, пробурмотіла Ширра, міцно притулившись до нього.
– Обов'язково, – відповів Стен з непохитною впевненістю. – Нам би тільки знайти вантажний відсік.
– А якщо... – спробувала заперечити Ширра.
– Ніяких якщо, – Стен обійняв її за плечі і повів за собою. – Ще кілометрів зо два, і ми зможемо влаштуватися на нічліг.
– Серед тих уламків? – спитала Ширра, важко зітхаючи і час від часу шморгаючи носом.
– Правильно, – Стен кивнув головою і підняв кейс з відірваною ручкою. Помітивши німе запитання Ширри, він пояснив: – потім подивимося що там.
– Як хочеш, – Ширра зітхнула в черговий раз і вирішила, що, зрештою, їй настав час уже збадьоритися і взяти себе в руки. Але як? Якщо ця планета тільки те й робить, що намагається вбити її. Було б набагато простіше, якби життя тут не було зовсім, або воно тільки зароджувалося. Але…
Хвилин через сорок Стен майже на собі дотяг Ширру до знайдених ним ще раніше уламків корабля і мовчки опустив її на зім'яту перегородку. Ще під час першого візиту сюди, йому спала на думку непогана ідея, що ці уламки можна використовувати як проміжний табір для досягнення кінцевої мети. Щоправда, їжі він не виявив.
Перевіривши, чи не ховається всередині якесь чудовисько, Стен пустив вперед Мисливця, а потім і сам увійшов усередину уламків. Вибравши кут із найбільш міцними стінами, він покликав Ширру і вказав їй місце, де можна посидіти, доки він оглядатиме решту приміщень.
Хитаючись від утоми, Ширра мовчки зняла зі спини лежак і кинула його під стіну, де не було тріщин. Потім сіла на нього і не без цікавості оглянула приміщення. Раніше це була чиясь каюта, а тепер всюди валялися розкидані речі. Але увагу Ширри привернула маленька сумочка, що лежала під зламаним столом. Витягнувши її, Ширра відкрила клямку і висипала на підлогу вміст. Окрім косметики та всякої мішури, вона побачила плоский відеофон із портативним блоком інформ-банку. Повагавшись кілька секунд, Ширра ввімкнула блок, і на екрані відеофона з'явилося зображення молодої жінки, яке потім змінилося її адресою.
– Стен, – покликала Ширра, задумливо розглядаючи зображення жінки, котре знову з'явилися на екрані.
– Що? – Стен на секунду перестав стягувати речі в один кут і, витерши з чола піт, запитливо глянув на неї.
– Ти тут нікого не знайшов минулого разу? – Ширрі чомусь подумалося, що ця симпатична жінка могла вціліти і перебувати зараз десь поблизу.
– Тільки кілька трупів, – повільно відповів Стен. – А що?
– Та ні, нічого, – Ширра вимкнула відеофон і втомлено заплющила очі. – Скільки нам ще йти? – через деякий час, запитала вона.
– А чорт його знає, – буркнув у відповідь Стен.
– Як це?
– Дуже просто. Далі цього місця я не був, і що за цими уламками мені невідомо.
– Зрозуміло, – повільно промовила Ширра і, сама того не помічаючи, зробила кислу гримасу. – Але ж і намучимося ми з тобою.
– Це точно, – погодився Стен.
Перетягнувши всі речі таким чином, що в одному місці утворився вільний простір, достатній для того, щоб могли розміститися дві людини, він опустив свій лежак поруч із Ширрою і простяг їй сумку з продуктами.
– Зроби чогось перекусити, а я тим часом огляну решту відсіків.
– Знову бутерброди? – скривившись, поцікавилася Ширра.
– А ти можеш придумати щось ще, чи тобі підстрелити місцеву тварину? – Стен посміхнувся і похитав головою. – Не думаю, що ти віддаси перевагу страві, приготовленій із зеленого килимка або з того хлопця з хоботком.
– Фу-у, – Ширра гидливо скривилася і штовхнула його рукою. – Ну й жарти в тебе, – додала вона і витягла з сумки банку консервів.
– Намагайся заощаджувати продукти, – нагадав Стен, спостерігаючи за тим, як вона відкриває її.
– Я намагаюся, – Ширра кинула кришку собі під ноги та обережно понюхала вміст банки. – О, Господи, – вона зітхнула і подивилася на Стена.
– Ну, що там? – спитав він, оглядаючи бластер і час від часу,
поглядаючи на Мисливця, котрий рився в купі речей.
– Нічого, це я так.
– А-а, – Стен кивнув головою і на мить задумався, – значить так, Мисливця я залишаю тобі… не перебивай мене… він буде тебе охороняти. Але пістолет, про всяк випадок, нікуди не засовуй. Ти мене зрозуміла?
– Зрозуміла, – Ширра кивнула головою і посміхнулася. – Я все зроблю, як ти сказав.
– Ну-ну, – Стен недовірливо глянув на неї, потім засунув за пояс бластер і, не поспішаючи, покинув відсік.
Зовні було ще досить видно, і доки Ширра готує вечерю, він вирішив подивитися решту відсіків. Загалом слово «решта» тут мало підходило, бо з п'яти відсіків більш-менш вцілів тільки ще один. Далі тяглися купи м'ятого металу з перегородками, котрі стирчали у різних місцях. Все інше було зім'яте, сплющене і нагадувало непрохідний лабіринт.
|
