Перестрибнувши з останнього валуна на уламки обшивки, Стен увійшов до коридору, від якого залишилося всього десять метрів завдовжки і, попередивши Ширру голосом (на випадок, якщо вона надумає стріляти), відчинив двері каюти. Кинувши на Ширру, що сиділа на ліжку, уважний погляд, Стен пройшов до дальнього кута каюти і оглянув кілька ящиків.
– Цього нам вистачить тижнів на два, – промовила Ширра, мовчки стежачи за ним поглядом.
Стен у відповідь повів плечем і, погоджуючись, кивнув головою.
– Але що ми їстимемо і питимемо далі, я не знаю? – додала Ширра, відклавши пістолет убік.
Мабуть, вона не розлучалася з ним ні на мить з того самого моменту, як Стен пішов оглядати місцевість, де вони були.
– Навряд чи ми стирчатимемо в цій дірі два тижні, – зауважив Стен, повертаючись до неї і витягаючи з-за пояса бластер.
– Так? – здивувалася Ширра.
– Так, – ствердно відповів Стен. – Через кілька днів, коли тобі стане краще, ми спробуємо пробратися лісом до решти уламків корабля.
– Це неможливо, Стене, – заперечила Ширра і похитала головою.
– Чому? – різко спитав Стен.
– Навіть за кілька днів я все одно не зможу нормально ходити. Для тебе я буду непотрібним тягарем.
– Зрозуміло, – протяг Стен, і його рот скривився в іронічній усмішці. – Тобі ще залишається додати до цього, щоб я залишив тебе тут із пістолетом і йшов сам. Правильно?
Ширра, трохи почервонівши, гнівно блиснула на нього очима і на знак згоди опустила вії.
– Теж мені, – зневажливо пирхнув Стен. – Але ще тобі слід додати і те, що про це ти ніколи мене не попросиш, бо тобі найменше на світі хочеться залишитись тут однією. Я вгадав? Втім, тут і гадати нема чого, – додав він, бачачи як Ширра поперемінно то червоніє, то блідне. Так що, крихітко, давай обійдемося без цих порожніх розмов і займемося справою.
– Я все одно не зможу йти, – тихо промовила Ширра. – Де ми зараз перебуваємо? – несподівано спитала вона.
– В ущелині.
– Ну, ось. Я не зможу навіть вибратися з неї.
– Я зроблю тобі милицю.
– А якщо на нас хтось нападе, що тоді?
– Захищатимемося, – процідив Стен. Згадавши про дивні дерева і зелений килимок, який, напевно, небезпечний.
– Це вже точно, – зі стомленою усмішкою промовила Ширра. – Але не думаю, що я зможу одночасно дивитися собі під ноги, стежити за тим, куди ставити милицю, та ще й час від часу пострілювати на всі боки. Все це марення, – сказала вона.
– Що ти тоді пропонуєш? – різко спитав Стен.
– Нічого, – просто відповіла Ширра.
– Мгг. Завтра займуся виготовленням милиці, – Стен зрозумів, що Ширра не проти походу, а тільки намагається вказати йому на ті труднощі, які, можливо, будуть чатувати на них, якщо він візьме її з собою.
– Ти щось їла? – запитав він, відкриваючи нову коробку.
– Так, трохи, – Ширра скривилася і спробувала поворухнути пальцями перев'язаної ноги. Вони ворушилися, але що з того, якщо вона без болю не могла пройти й п'яти кроків. Ну, і намучиться ж з нею Стен!
– Зараз я зроблю бутерброд, – Стен сів поруч із нею і почав витягувати якісь банки.
– Що там нагорі? – запитала Ширра, спостерігаючи за його діями.
– В лісі? – уточнив Стен.
– Не знаю. Може, й у лісі, – Ширра знизала плечима і дала зрозуміти, що з часу аварії вона далі, ніж за кілька кроків від каюти, не відходила.
– Нічого цікавого, – неохоче відповів Стен, – але якщо говорити по правді, то нічого подібного мені ще бачити не доводилося. – він на мить замовк, а потім розповів їй про всі свої пригоди. – Тепер ти уявляєш, що нас чекає, якщо ми покинемо ці уламки? – запитав він після хвилинного мовчання.
– Ми можемо не дійти, – тверезо розсудила Ширра, яка не любила будувати марних ілюзій.
– Можемо, – погодився Стен, навіть не намагаючись переконати її. – Але я тут подумав, і виходить, що іншого виходу в нас немає. Ми, звичайно, можемо сидіти тут, поки не спорожніють усі ці коробки, але що ми робитимемо потім, я собі не уявляю. – Стен втягнув носом запах, який йшов від бутерброда і, забувши, що це для Ширри, відкусив невеликий шматок.
– А навіщо нам шукати ці… Як їх там? – Ширра клацнула пальцями і відкинула з чола хвилясте волосся. – Інші уламки корабля?
– Ну й питання у тебе, – хмикнувши, відповів Стен. – По-перше, там, можливо, хтось уцілів із пасажирів чи хлопців із технічної служби корабля. По-друге…. – Стен наголосив, – і це найголовніше, десь там повинен знаходитися вантажний відсік, котрий відвалився від корабля раніше за все. І якщо ми його знайдемо, вважай – нам пощастило.
До Ширри нарешті дійшло, що він цим хотів сказати, і в очах її спалахнув дивний вогник.
– Ми зможемо викликати допомогу? – швидко спитала вона, ледве утримавшись від бажання схопити його за руку.
– Так, – ствердно відповів Стен, пустивши на своє засмагле обличчя тінь задоволеної усмішки.
– Але як? – схоже, це питання цікавило Ширру більше за інших.
– Дуже просто, – з посмішкою зверхності промовив Стен. – Навіть після такої страшної аварії як наша, у вантажному відсіку, напевно, дещо вціліло з обладнання та літальних засобів, – пояснив Стен.
– Але на «Хорсті» не було планетарних катерів, – заперечила Ширра.
– Це не важливо, – відмахнувся Стен. – У нас був флайграв, а в контейнерах – ретранслятор та десяток антигравів. Якщо хоча б п'ять із них з'єднати в одне ціле та підключити до комп'ютера, то за допомогою цієї своєрідної платформи, можна буде вивести ретранслятор на орбіту та послати звідти сигнал рятувальникам. Можливо, нас почує якийсь корабель і прийде на допомогу. У будь-якому разі нічого іншого придумати я поки що не зміг. – Стен шумно витяг ноги і, мовчки, доїв бутерброд.
Ширра тим часом обдумала його план з усіх боків, і обличчя її поступово втратило жвавість, котра на мить з'явилася.
– Ти чого? – насторожився Стен, і рука його потяглася до бластера.
– Все гаразд, Стене, – Ширра натягнуто посміхнулася і додала: – Твій план хороший, але мені навіть не хочеться говорити про ті перешкоди, які, можливо, та що там можливо, напевно, на нас чекають! Ретранслятор може виявитися пошкодженим, антиграви теж… Та й взагалі, – Ширра махнула рукою і втомлено відкинулася на імпровізовану подушку.
– Знаю, – буркнув Стен і подивився на неї з неприхованим роздратуванням. – Могла б про це й не казати.
– Могла, – погодилася Ширра, – Але що від цього зміниться?
Стен їй нічого не відповів. Він думав зовсім про інше, про… Мисливця! Якби поряд з ним зараз знаходилася ця загадкова істота, він почував би себе набагато спокійніше та впевненіше.
– Про що ти замислився? – вмить, насторожившись, спитала Ширра. Їй чомусь здалося, що Стен від неї щось приховує.
– Шкода, що з нами немає Мисливця, – відповів Стен.
– Якого ще Мисливця?
– Істота, яку ми везли з собою в клітці, – пояснив Стен, дивуючись, як це вона встигла забути про свою зустріч із цим дивовижним звіром.
– А, згадала, – Ширра посміхнулася і кивнула головою. – Це той мішок, якого я бачила в клітці, правда?
– Він самий, – підтвердив Стен.
– Хіба він міг би нам допомогти?
– Ще б пак, – Стен мрійливо зітхнув і дістав з кишені блок управління Мисливцем. – Він би захистив нас від усіх несподіванок на цій планеті.
– А де він? – спитала Ширра, згадавши, нарешті, як виглядав Мисливець.
– Звідки мені знати, – Стен насупився і задумливо покрутив у руках блок керування.
– Коли я прийшов до тями після всього цього, Мисливця вже поряд не було.
– Може, він загинув?
– Навряд чи. В одному місці корпус рубки керування був пропалений, і це, мабуть, його робота. Очевидно, Мисливець пішов з корабля відразу після того, як рубка керування впала в ущелину.
– Його можна знайти якось?
– Хм-м, – Стен мотнув головою і зобразив на своєму обличчі подобу усмішку. – Мисливець повернеться лише у тому випадку, якщо сам цього захоче.
– Тоді навіщо тобі цей блок? – здивовано спитала Ширра.
– Він служить для керування Мисливцем. Щоправда, під час аварії з ним щось сталося.
– З блоком? – поцікавилася Ширра.
– З Мисливцем, – пояснив Стен, – він перестав підкорятися сигналам генератора і мало не прикінчив Нейла.
– А хто такий Нейл?
– Мій приятель.
– А-а-а, – зрозуміло протягла Ширра і на деякий час замислилася.
Стен тим часом шумно змінив свою позу і, вважаючи, що розмова на цьому закінчена, хотів було заплющити очі, як біля дальньої стіни за коробками помітив якийсь рух. Придивившись уважніше, він побачив, як у тріщину в корпусі просовується тонка трубка темного кольору. Кінець її іноді ковзав по стіні і, здавалося, досліджував її поверхню.
Стен торкнув Ширру за руку і одними очима вказав на цю трубку. Від переляку Ширра мало не крикнула, але Стен навалився на неї всім тілом і затис рукою рота.
– Мовчи! – зашипів він їй просто у вухо. Ширра, придавлена вагою його тіла, з шумом видихнула повітря носом і спробувала звільнити рота. Дихати їй зовсім не було чим.
Не звертаючи на її посмикування уваги, Стен обережно взяв бластер і навів випромінювач на трубку, яка, розтягуючись, досягла довжини близько півметра. З цієї трубки на стіну викотилося кілька плямистих кульок і з дивовижною жвавістю почали роз'їдати рештки обшивки.
– Стене, що це? – прошепотіла Ширра. Рот їй вдалося звільнити, обслинивши при цьому всю долоню Стена.
Той мовчки витер долоню в її власний одяг і натиснув на пуск.
Сліпучий промінь в частки секунди перетворив трубку і кульки на хмару пари, розплавивши при цьому і заливши металом тріщину, що утворилася під час удару.
Як тільки спалах згас, Стен з бластером у руці рвонув двері і кинувся коридором до того місця, де він обривався. Зупинившись біля рваного і покрученого краю, він ще встиг побачити, як між камінням ковзає якась істота, зі спини якої звисає шматок обгорілої трубки. Вилаявшись, Стен швидко підняв бластер і потужним променем провів по каменях, за якими ковзала ця тварюка.
Перш, ніж розжарилися і почали плавитися каміння, істота, що тікала, згоріла, і від неї не залишилося і сліду. Стен зістрибнув униз і наблизився до того місця, де невідома і, можливо, небезпечна істота намагалася проникнути всередину відсіку. У рідкій траві він знайшов кілька плямистих кульок, які повзали серед листя, незрозуміло чим займаючись. Недовго думаючи, Стен розчавив їх черевиком і оглянув корпус відсіку там, куди потрапив промінь бластера всередині.
|
