Пройшов тиждень. До цього часу нога Ширри боліла не так сильно, і вона за допомогою зробленої Стеном милиці досить жваво шкутильгала коридором корабля, а то й серед каміння, де росла трава, що розчиняла підошви черевиків. Весь цей час, поки Ширра, за словами Стена, набивала собі руку, орудуючи милицею, він разом з Мисливцем вивчав околиці, готуючись до тривалого походу до інших уламків корабля. Він уже разів зо два пройшов смугою, що утворилася внаслідок падіння корабля, кілометрів на десять углиб лісу, але поки що нічого цікавого не побачив. Лише обшивка корпусу, кілька трупів і величезна кількість повалених дерев, які, наче широка просіка, вказували йому дорогу.
Що стосується людських трупів, то вони, як і всі раніше знайдені, були об’їдені дощенту. Стен вже неодноразово намагався з'ясувати, яких істот це робота, але з цього в нього нічого не вийшло. Щоразу вони якимось чином ховалися і ще жодного разу не потрапили йому на очі.
Звичайно, могло бути й так, що Стен з ними зустрічався, але просто не звернув на них уваги через непоказність їх чи ще щось. Хоча важко було повірити, що з трупом людини так швидко й чисто могли впоратися гілки, що звисали з дерев або, наприклад, істоти, одна з яких стрибнула йому на груди, а потім зникла невідомо куди. Але Стен, який побував на багатьох планетах, був обережним: без ретельної перевірки не відкидав жодного варіанту, яким би фантастичним він не здавався
Головне, що підтримувало дух Стена – це Мисливець і меншою мірою Ширра. Щоправда, спочатку Стен не знав, яким чином взяти Мисливця із собою для дослідження лісу. Чи нести його на руках, чи вести на повідку. Але на що надіти повідець, якщо голова Мисливця разом із шиєю то зникала, то з'являлася.
Невідомо, скільки часу він витратив би на вирішення цього питання, якби не сам Мисливець. Коли Стен, у вигляді ранкового обходу своїх володінь видерся на край ущелини, і мав намір уже ввійти в ліс, Мисливець несподівано відірвався від уламка корпусу, на якому грівся весь цей час, і опустився прямо біля ніг ошелешеного Стена. Ще б пак! Адже за шість років, проведених разом із Мисливцем, ніхто з них навіть не підозрював, що він може літати. Це відкриття було для Стена несподіванкою. Але ще більше він зрадів, коли Мисливець, трохи постоявши на місці, швидко пішов за ним.
З того дня Стен жодного разу з ним не розлучався, і Мисливець супроводжував його у всіх вилазках за межі ущелини. За цей час Мисливець своєю телепатичною силою вбив кількох тварин і викорчував разом із коренем дерево, яке йому чимось не сподобалося.
Повернувшись з чергового походу, Стен гукнув Ширру, яка відпочивала, і повідомив їй, що завтра вранці вони залишають відсік і вирушають на пошуки вантажу, котрий перевозився на борту «Хорста».
Стен вирішив, що Ширра не погано вже ходить, а у разі небезпеки Мисливець їх захистить. Ширра на його повідомлення прореагувала досить своєрідно і лише спитала, що вони робитимуть, якщо в дорозі їх застане ніч, а вони так нічого й не знайдуть. Де вони тоді ночуватимуть?
– Ми візьмемо з собою листи пластику, – пояснив Стен, який давно вже думав над цим питанням. – Вночі ми стелитимемо їх на землю, а вранці прив'язуватимемо до спин.
– Що-о?! – здивовано вигукнула Ширра.
– Так, – твердо сказав Стен. – Свої ліжка ми носитимемо із собою. Не думаю, що тобі хочеться заснути і ніколи більше не прокинутися. Ти ж знаєш, на що здатні деякі види місцевих рослин. Якщо вони роз'їдають взуття, то і з нами впораються.
– Але моя нога, – спробувала заперечити Ширра. – Якщо ти допоможеш мені нести, тоді…
– Ні. Кожен понесе своє ліжко сам, – відрізав Стен, – руки у мене мають бути вільними.
– Але, Стене! – вигукнула Ширра, – я ж не витримаю довго!
– Мені що до того. Не можеш – залишайся!
– Але я не можу.
– А що ти тоді взагалі можеш? – вибухнув Стен.
– Я мовчу, – пролопотіла Ширра і затулила рота долонею.
– Давно б так, – буркнув Стен і, залишивши їй Мисливця, вирушив у відсік із наміром вирізати пластикові листи та відібрати продукти для десятиденної мандрівки. Якщо вони за цей час нічого не знайдуть, то навряд чи проживуть в цьому лісі довго. Якась гілка або пеньок обов'язково їх прикінчать. Ось, якби вони мали генератори поля, тоді так…
З пластиковими ліжками, точніше лежаками та ременями до них, Стен проморочився до самого вечора і закінчував майструвати вже в сутінках. Коли, на його думку, все було готове, він покликав Ширру, яка з цікавістю стежила за його роботою, і звелів їй одягнути один із лежаків. Ширра, для вигляду, трохи покомизилася, потім поступилася і надягла собі на спину широкі ремені.
Стен діловито покрутив її перед собою і, судячи з виразу його обличчя, виконаною роботою, залишився задоволений.
– Ну як, не важко? – запитав він.
Ширра закотила очі і зітхнувши відповіла:
– Ти мене замучиш колись.
– Відповідай на питання?
– Ні, – буркнула Ширра і спробувала скинути лежак, який разом із ременями важив не більше п'яти кілограмів.
– Не поспішай, – зупинив її Стен.
– Ну, що там ще! – нетерпляче вигукнула Ширра. – У мене вже нога болить.
– Терпи, – Стен посмикав за ремені і залишився задоволений. – По-моєму, непогано, га?
– Непогано, – повторила Ширра і запитливо подивилася на нього. – Знімати вже можна?
– Можна, – сказав Стен.
Ширра миттю скинула лежак і вилізла на ліжко.
– Завтра випробувамо, – збуджено промовив Стен, складаючи лежаки один на одного.
– А може, не підемо нікуди? – несміливо запитала Ширра.
– Чого раптом? – Стен повернувся до неї і клацнув язиком.
Це його «чого» прозвучало таким тоном, що у Ширри відпало всяке бажання говорити далі.
– Я пожартувала, – поспішно промовила вона.
– Спи, давай. Завтра рано вставати.
– Вже сплю, – Ширра накрилася і підклала під щоку долоню.
Стен ще деякий час розглядав лежаки, потім ліг на своє місце біля її ліжка і взявся, бубнячи собі під ніс щось, підраховувати.
– Стене, – покликала Ширра, згодом.
– Ну?
– Ти не ображайся. Добре?
– А чого мені ображатись? – Стен перестав бубнити і погладив рукою Мисливця. – Гарний звір, – лагідно промовив він.
– Я хотіла тебе спитати, – Ширра зам'ялася і злегка почервоніла.
– Ну, що там ще? – нетерпляче запитав Стен, – І чому ти замість ноги не звернула собі шию? – додав він, що мало означати жарт.
– Не знаю, – Ширра посміхнулася і підвелася на лікті, – скажи Стене, ти міг би мене зараз поцілувати?
– Навіщо? – насупившись, спитав він.
– Хіба я тобі не подобаюсь? – Ширра грайливо струснула волоссям, і ті розсипалися, закривши половину її обличчя.
На Стена це враження не справило.
– Стене, – знову гукнула його Ширра.
– Ну?
– О Боже! – вигукнула Ширра. – Ну, чому в тебе одне тільки «ну» та «ну». Ти можеш сказати ще щось?
– Спи, – буркнув Стен.
– Та ну тебе, – Ширра образилася і деякий час мовчала, але їй, мабуть, не спалося, і вона знову заговорила.
– Стене, ти міг би лягти поряд зі мною, – спитала вона.
Стен навіть не потрудився відповісти.
– Мені холодно, і я боюсь одна, – продовжувала говорити Ширра.
– Ти маєш пістолет, – сказав Стен.
– Ну, до чого тут пістолет. Скажи, міг би чи ні?
– Навіщо? – спитав Стен, не знаючи, чи йому самому її задушити, чи нацькувати Мисливця.
– Ти ж чоловік, Стене, а я жінка. І в мене таке відчуття, ніби ми вже тисячу років живемо на цій планеті, у цій металевій коробці, і весь цей час готуємось кудись іти. Ну, то як, Стене? – Ширра наприкінці свого монологу, як і слід було очікувати, повернулася до того, з чого почала.
– Ти мені не подобаєшся, – відрізав Стен.
– Але цього не може бути, – обурилася Ширра. – І взагалі, міг би цього мені не говорити. Я можу образитися на тебе.
Стен на це зневажливо пирхнув і перекинувся на інший бік.
– Хіба тобі не хочеться дізнатись, яка я жінка?
– Хочеться.
– Та-а-к? – здивовано промовила Ширра, яка не чекала такої відповіді.
– Але мені незручно буде стріляти, якщо у відсік проникне якесь створіння.
– Але ми маємо Мисливця.
– Це ще нічого не означає. Як небудь іншим разом.
– Іншого разу може і не бути, – заперечила Ширра.
– Тим краще. Спи, давай, – Стен тихо вилаявся і натяг на голову покривало.
Ширра невдоволено закрутилася, деякий час важко зітхала, але зрештою заснула. З усіх трьох не спав лише Мисливець. Іноді з його тіла з'являлося одне око і, трохи показавши по спині, знову зникало. Що це означало, сказати було важко. Можливо, таким чином Мисливець спостерігав, а, можливо, – робив ще щось. Але в чому Стен твердо був впевнений, то це в тому, що Мисливець прикінчить будь-кого, хто спробує проникнути у відсік. І він, треба сказати, не помилявся.
|
