Вночі сталася подія, яка помітно підняла настрій Стена, і мало не привела до нової біди. Близько другої години ночі, коли Стен і Ширра міцно спали, повернувся Мисливець! Зробивши за своєю звичкою в стіні дірку, він вчепився в нерівний край кінцівками і безшумно втягнув усередину відсіку своє дивовижне тіло. Посидівши кілька хвилин, він розсипав свої очі по спині і обережно пробрався до Стена, який спав на підлозі біля ліжка Ширри. Обмацавши його обличчя хоботком, що висунувся звідкись, Мисливець втягнув голову, очі, кінцівки у тулуб, і влаштувався у нього на нозі.
Все це закінчилося б мирно і спокійно, якби не прокинулася Ширра. Кілька секунд вона сонно розглядала Мисливця, потім видала пронизливий крик, від якого Стен схопився, неначе божевільний, і, не роздумуючи, всадив у двері заряд бластера. Не втримавшись у нього на нозі, Мисливець звалився на підлогу і знову спробував залізти на коробку.
Ширра, яка продовжувала кричати і тикати в нього пальцем, вихопила пістолет і вистрілила в нього кілька разів поспіль.
– Припини! – крикнув Стен, зрозумівши, нарешті, в чому річ.
– Це воно, Стене, воно! – затинаючись, кричала Ширра, не звертаючи на нього уваги.
Вилаявшись, Стен вибив з її руки пістолет і швидко нахилився до Мисливця, який пострілом був збитий з коробки і збирав свої очі, котрі валялися поряд.
– Дурепа, це ж Мисливець! – гнівно крикнув Стен, ледь не заїхавши їй по фізіономії.
Але вона вже й сама, зрозумівши, що наробила, вибачаючись, говорила щось про свій переляк і свої нерви, які були на межі.
– Та плювати я хотів на твої нерви! – вибухнув Стен, плюючись на всі боки. – Мисливець сам знайшов мене, а ти стріляла у нього! А … Та що з тобою говорити!
– Мисливець, ти мене чуєш? – тремтячим голосом промовив Стен і поклав руку на його безформне тіло. Тієї ж миті очі Мисливця влізли на спину, а рани від пострілів повільно почали затягуватися. – Він живий! – радісно крикнув Стен, нічого іншого не очікуючи.
– О, Господи, – полегшено видихнула Ширра і схопилася руками за голову.
І в цей момент Мисливець завдав телепатичного удару. Ширру, яка нічого не підозрювала, невидимою силою раптом вирвало з ліжка і шпурнуло на стелю. Потім Мисливець кинув її на стіну, і так вона там і залишилася, смикаючи руками і ногами.
– Стене, що це? – істерично крикнула Ширра. – Зроби ж щось! – Ширра завела руки за спину та спробувала відштовхнутися від стіни. Але Мисливець, нарощуючи міць, ледь не розплющив її.
– Я зараз! – крикнув Стен і, схопивши блок управління, почав гарячково натискати кнопки. Але Мисливець не підкорявся і продовжував жбурляти Ширру, як тільки йому заманеться.
Стен від безсилля сів на підлогу і мовчки стежив за тим, як Ширра з криками та вересками перелітає від однієї стіни до іншої. Нарешті, настав момент, коли Мисливцеві ця забава набридла і, вважаючи, мабуть, що він помстився за завдані пострілами Ширри незручності, різко прибрав поле, і Ширра з глухим криком впала з-під самої стелі на купу коробок. Тієї ж миті Стен стрибнув на неї і прикрив своїм тілом. Але це було зайвим. Мисливець вбивати її не збирався. Бурмочучи собі щось під ніс, Стен і сам не пам'ятав, як витяг Ширру з м'ятих коробок і переніс на ліжко. Потім влив їй у рот трохи тоніка і поплескав по щоках. Ширра розплющила очі і подивилася на нього.
– Він мене мало не вбив, – прошепотіла вона, кривлячись від болю і злизуючи кров з розбитої губи.
– Мовчи, – наказав Стен і швидко оглянув її. Переломів, на щастя, не було. Лише кілька подряпин та синців. – Ти ще легко відбулася, – буркнув він, глянувши скоса на Мисливця, який нарешті вліз на коробку з– під продуктів і клацав пащею усіяною дрібними зубами.
– Він мене вб'є, – поскаржилася Ширра і, вся тремтячи, повернула до Мисливця голову.
– Думай про нього добре, – наказав Стен і простяг руку до Мисливця. Одне з трьох очей загадкової істоти перемістилося ближче і, ніби оглянувши руку Стена з усіх боків, повернулося назад на спину.
– Він тебе впізнав, – затинаючись, промовила Ширра, ледве приховуючи жах перед Мисливцем, який через прикре непорозуміння ледве не прикінчив її.
– Ще б пак, – збуджено сказав Стен, переводячи подих. – Якби не впізнав, то давно би вже розмазав нас по стінах.
– А якщо він не слухатиметься, що тоді? – спитала Ширра, не бажаючи навіть думати, про те, що, наприклад, на неї чекає в цьому випадку.
– Буде, – не зовсім впевнено запевнив її Стен. – Правда, останнім часом з Мисливцем щось відбувається, але думаю, це минеться, – він підняв блок управління, який валявся на підлозі, і поклав у кишеню.
Схоже, Мисливець із невідомих причин перестав підкорятися сигналам генератора і розраховувати на пристрій, мабуть, більше не варто. Це трохи лякало Стена, але, зрештою, він дійшов висновку, що Мисливець особисто його не чіпає, і боятися йому поки що нічого.
– О, Господи, – зітхнувши промовила Ширра, натягуючи покривало до самого підборіддя. – Тепер я не зможу заснути аж до ранку.
– Я теж, – зізнався Стен і стурбовано глянув на Мисливця.
Той знову не подавав ознак життя і навіть сховав усі три ока.
Судячи з того, що Стену було відомо про звички цієї дивної істоти, то виходило, що Мисливець вже заспокоївся і, якщо можна так сказати, спить.
– Де мій пістолет? – запитала Ширра, все ще морщачись від болю.
Стен мовчки знайшов зброю і протяг їй.
– Ти добре почуваєшся? – поцікавився він про всяк випадок.
– Звідки я знаю, – роздратовано відповіла Ширра.
– Гаразд, заспокойся, – Стен почухав потилицю і розгублено подивився на Мисливця, який за час, поки він шукав пістолет, заліз всередину якоїсь коробки і, судячи з усього, непогано там влаштувався. – Час спати, – рішуче заявив Стен, махнувши на все рукою.
– Тобі добре говорити, – зітхнувши поскаржилася Ширра. – А якщо він знову?
– Та ну тебе, – Стен натягнув на голову покривало і повернувся до неї спиною. Особисто йому було на все начхати: і на Мисливця, який повернувся, і на те, що він тут накоїв.
Стен хотів спати, і цим все було сказано. Ширра, якщо їй так хочеться, може сидіти хоч до ранку. Але заснути Стен таки не встиг. Як тільки він почав засинати, Мисливець, не вилазячи з коробки, завдав телепатичного удару по місцю, де він у стіні зробив дірку. Коли Стен, лаючись і спотикаючись об коробки, квапливо підійшов до стіни, то побачив залишки якоїсь істоти, розмазаної навколо нерівного отвору. Вціліла тільки гнучка трубка, схожа на ту, що вже одного разу намагалася пробратися до них у відсік.
– Ну й справи, – промимрив Стен і почав заварювати дірку бластером. Покінчивши з цим, він повернувся на своє місце і спробував заснути.
Щодо Мисливця, то він, залишивши біля розчавленої істоти одне з трьох своїх очей, повернувся до Стена і, доторкнувшись до його ноги свою тонкою кінцівкою, наче переконуючись, він це чи ні, вліз у коробку і перетворився на безформну грудку. Втомлений і заморочений, Стен деякий час щось бубонів собі під ніс, потім затих і невдовзі заснув. Ніч ця для нього видалася важкою.
|
