Посидівши ще трохи нерухомо, Стен стомлено витяг ноги і поклав собі під голову якусь коробку. Потім глянув на бліде обличчя Ширри і заплющив очі. Тепер його думки потекли в іншому напрямку. Стен думав про те, чи варто йому ховати Саймона, Нейла та останки екіпажу, чи залишити їх там і забути про їхнє існування. Останній варіант влаштовував Стена набагато більше першого, і він хотів уже було погодитися на нього, але потім йому в голову прийшла думка, що, можливо, завтра чи післязавтра доведеться повернутися до уламків рубки керування, а за цей час сонце та мікроорганізми, як відомо, зроблять свою справу, і Стен не відчував у собі впевненості, що зможе витримати очікуюче його видовище, а головне, запах трупів, котрі розклалися. Жваво уявивши собі подібну картину, Стен з огидою скривився і вирішив сходити наступного дня до рубки керування, щоб поховати їх усіх, або витягнути їх із корабля і віднести подалі. Нехай мікроорганізми та тварини (якщо вони є на цій планеті) роблять свою справу не у нього на очах. З подібними думками Стен обережно ліг на підлозі поруч із Ширрою і, не випускаючи з рук бластера, заснув.
Наступного ранку Стен прокинувся від відчуття, що на нього хтось невідривно дивиться. Стенові це ніколи не подобалося, і він, мимоволі стиснувши в руці зброю, повільно розплющив очі. То була Ширра. Вона напів лежала на здоровій руці і дивилася на нього широко розплющеними очима. Кілька миттєвостей вони вичікувально дивилися один одному в очі, потім Ширра почервоніла і зніяковіло відвела погляд убік. Стен теж відновив здатність рухатися і з шумом сів. Почувався він сьогодні набагато краще, і в голові вже не шуміло, як це було вчора.
Протерши вільною рукою очі, Стен глянув на бластер, потім переніс всю свою увагу на Ширру, що мовчала, і захриплим голосом запитав:
– Їсти хочеш?
Ширра зсунула плечима і глянула на свої забинтовані пальці.
– Не знаю, – відповіла вона.
– Мгг, – Стен кивнув головою і почав із наявних запасів робити бутерброди для себе і для неї. Ширра мовчки стежила за його діями, не виказуючи бажання ні допомогти йому, ні порадити, що найкраще взяти з продуктів для бутербродів. Так само мовчки вона взяла протягнутий їй бутерброд і, тільки відкусивши маленький шматочок, тихо спитала:
– У нас немає води?
Стена надзвичайно здивувало це її «у нас», але виду він не подав і мовчки простягнув їй відкриту вчора банку.
– Ось, лишилося трохи, — сказав він і неквапливо почав жувати бутерброд.
Їсти йому не хотілося, але, згадавши свої наміри стосовно мертвих товаришів, вирішив, що сили йому ще знадобляться.
– Як вас звати? – запитала Ширра після декількох хвилин, заповнених звуками працюючих щелеп і плескоту напою, котрий час від часу долинав із банки.
– Стен, – буркнув Стен і взявся за другий бутерброд.
– Мене – Ширра, – відрекомендувалася Ширра і спробувала поворухнути забинтованими пальцями. Це зусилля відгукнулося болем, і вона, охнувши, залишила свої спроби.
– Я знаю, – відповів Стен, спостерігаючи за її зусиллями. – У тебе один палець зламаний, а два вивихнуті. Але тепер усе гаразд, – додав він, побачивши, як обличчя Ширри зблідло ще більше, а рот перестав жувати. – І нога теж, – невідомо навіщо сказав він.
– Зламана? – Ширра вся напружилася і готова була, здається, розплакатися.
– Ні, – поспішив заспокоїти її Стен. – Простий вивих. Але я його вправив і тепер усе гаразд, – він узяв у неї з рук банку з тоніком і зробив великий ковток.
– Мені час, – промовив він, відклавши банку вбік.
– Куди? – Ширра вся стрепенулася і підняла на нього блакитні очі з густими віями.
– Є одна справа. Мені потрібно встигнути зробити її, поки ... поки не пізно.
– А я?
– Ти залишишся тут. Ось… Візьми, – Стен витяг пістолет і кинув на ліжко Ширри, – якщо що – стріляй.
– Ти повернешся? – з надією в голосі спитала Ширра, невміло взявши зброю здоровою рукою.
– Так, ось тільки поховаю Саймона та Нейла і повернуся.
– Це твої… – Ширра не договорила і розсудливо замовкла.
– Друзі, – не дивлячись на неї, кинув Стен, підводячись на ноги.
Перевіривши бластер, він пильно глянув на стіну, потім крутнувся і ударом черевика відчинив двері з зяючою дірою.
Ширра дивилася йому в спину, але нічого не казала. Вона втомлено опустила голову на якийсь пакет і заплющила очі. Нога боліла, і їй на все було начхати.
Вибравшись з–під уламків корабля, Стен, не випускаючи зброї, уважно озирнувся на всі боки, а потім прислухався. Звідкись зверху долинали якісь невиразні звуки і тихий шелест. Час від часу чувся тонкий писк, за яким до слуху Стена долинало якесь булькання і тихе хлюпання. Все це було досить дивно, але Стен вирішив знайти джерело цих звуків після того, як зробить найголовніше.
Перестрибнувши з валуна на валун, Стен зістрибнув униз і відчув, як у нього під ногами щось ледь помітно ворухнулося. Миттю відстрибнувши в бік, він викинув уперед руку з бластером, але нічого, крім зелених листків трави, не побачив. Здивовано хмикнувши, він обережно наступив на один із таких листків і майже одразу ж відчув, як той обм'як, ніби з нього випустили повітря, і спробував сховатись у ґрунт. Але як тільки Стен прибрав ногу, він набув своєї колишньої форми і нічим не відрізнявся від інших.
Промимривши собі щось під ніс, Стен, примруживши очі, подивився вздовж ущелини і переконався, що майже вся вона вкрита такою ж травою. Окрім валунів і каміння, які хоч трохи стирчали над землею. Але так як стрибати з каменя на камінь Стен не збирався, а трава начебто ніякої шкоди йому не завдала, Стен вирішив не звертати на неї жодної уваги і, не поспішаючи, попрямував до місця, де була рубка керування.
Але не звертати уваги зовсім він просто не міг, особливо в ті моменти, коли листя починало в'янути і ховатися в землю. Від цього він трохи ковзав і не міг позбутися неприємного відчуття, що ось–ось впаде на землю. Але який же був подив Стен, коли, діставшись до рубки керування, він сів на уламок обшивки і вирішив оглянути підошви своїх черевиків. Ще під час подорожі у нього виникло відчуття, що підошва стала набагато тоншою, і ступнями відчуваються дрібні камінці. Коли ж він зняв правий черевик і перевернув його, то ледве втримався від бажання відкинути його подалі: вся підошва була чимось з'їдена і стала вдвічі тоншою, ніж це було на початку подорожі.
Але черевик Стен все ж таки не викинув. По–перше, у нього не було бажання ходити босоніж, а по–друге, що було найголовнішим, підошва більше не роз'їдалася, і Стен зробив висновок, що чим менше він наступатиме на траву, тим краще для нього. Але серйозно зайнятися цією проблемою він вирішив після того, як поховає своїх товаришів та огляне рубку керування.
Пробравшись через завали, котрі утворилися під час аварії, Стен проникнув у рубку керування та завмер від несподіванки. Замість мертвих тіл Саймона та Нейла, він застав обгризені до білого кістки, що валялися на підлозі. Також ніде не залишилося і цятки крові. Тільки з черевика Нейла стирчала ступня із залишками плоті та шматками шкіри. Все інше таємниче зникло, і можна було подумати, що ці кістки лежать тут не один уже рік поспіль.
– Нічого собі, – збентежено пробурмотів Стен і з бластером у руці уважно оглянув стіни та закутки рубки керування. Там нікого не було. Ні тварин, які б могли так розправитися з останками його друзів, ні рослин (Стен допускав і таку можливість).
Потоптавшись трохи на місці, він підчепив носком черевика гомілкову кістку і, коли та перекинулася, перевів погляд на пульт управління. Що він сподівався побачити там, Стен і сам не знав. Пульт був наполовину розплавлений, наполовину розбитий. Побродивши трохи серед зірваної зі своїх місць апаратури та людських кісток, Стен відшукав два бластери, а в куртці одного офіцера – лазерний пістолет. Все це разом він склав на дно перевернутого крісла і почав думати, що йому робити зі своїм взуттям. Після ще однієї прогулянки до Ширри він підозрював, що прийде туди босоніж або, що було ще гірше, залишиться без ступнів. От якби обмотати чимось черевики, тоді він, можливо, й дістанеться Ширри. Думка ця сподобалася Стену, і він ще раз обвів поглядом рубку керування, тепер уже з певною метою.
Спочатку він вирішив було відрізати від крісла металеву спинку, вкриту м'яким матеріалом, і вирізати тонким променем лазерного пістолета дві підошви, і прикріпити їх до своїх черевиків. Але потім Стенові спало на думку, що рослини цієї планети, можливо, вже зустрічалися із залізом та іншими металами у вільному стані, і не виключено, що вони пропалюють його їх не гірше підошви черевиків.
Тому після тривалих роздумів, Стен зупинив свій вибір на пластику та його різновидах. Його вже точно немає на цій планеті.
Присівши на підлогу, Стен узяв із крісла лазерний пістолет і заліз разом з ним під праве, відносно ціле, крило пульта управління. Нижня частина корпусу була обшита рівними листами пластику, а Стену якраз цього і було потрібно.
|
