Подих Юпітера
Автор Зореслав Степанов

Кейн вів машину. Легко та впевнено. Його ліва рука вільно лежала на кермі. Права – на теплому коліні Неш. Вечірка вдалася на славу. Зібралися усі, навіть сестрички Кларис і Мегі Меллінс не полінувалися і приїхали із Оклахома-Сіті. Були там і Боб Манн з Джоном Хоппером, вірні друзі, з якими Кейн провчився на одному факультеті університету усі пять років. І коли всі кумедні історії та випадки, якими так насичене студенське життя, були пригадані і належним чином обмиті, Боб, ставши на стіл, запропонував зустрічатися щороку і ділитися своїми досягненнями як у бізнесі, так і в особистому житті. Сам Боб вже був молодшим компаньйоном у фірмі свого дядька і почував себе господарем мало не усього Манхеттена, разом із сусідніми штатами.
Чи була схвалена ця пропозиція, Кейн не памятав. Відшукавши Неш в обіймах якось обкуреного, патлатого хлопця, він посадив її в машину і запустив двигуна. Вони познайомилися рік тому, на пляжі, в Маямі. Був спектоний, літній день. Купалися у смузі прибою відпочивальники. Бавилися в піску діти. Скрізь лунала музика. Розімліла від спеки Неш напівлежала у шезлонгу і, підставивши тіло під гаряче сонячне проміння, відчувала, що нічого не хоче, окрім ось так непорушно лежати і ні про що не думати...Читати далі

Хижа Планета /книга перша/
Автор Зореслав Степанов

У космопорті планети Сенес перебували двоє чоловіків. Один із них, на ім'я Нейл Іннес, керував завантаженням експедиційного спорядження на борт космічного корабля рейсом Сенес – Телор. До старту залишалося близько двадцяти хвилин. І в них ще був час для того, щоб за допомогою автоматів завантажити останні контейнери, доставлені в космопорт вантажним каром. Нейл подумки віддавав команди, використовуючи локальний нейрозв'язок, з долею занепокоєння, іноді поглядаючи у бік будівлі космопорту. – Не хвилюйся, він прийде, – Саймон, його приятель, витяг руки з кишень і подивився на небо. – Але залишилося п'ятнадцять хвилин, – заперечив Нейл, простеживши, як черговий контейнер зник у вантажному люку пасажирського корабля. – Він прийде, – без сумніву в голосі повторив Саймон. – Ти краще прослідкуй, щоб завантажили Мисливця, а то ще втече. – Нікуди він не дінеться, – з упевненою усмішкою запевнив його Нейл. – Цей пухирчастий мішок побував разом з нами на доброму десятку планет, і досі не намагався розлучитися з нами. – До того ж ... – Нейл майже весело посміхнувся, – Стен стверджує, що це чудовисько його слухається і навіть розуміє, – Нейл хихикнув і додав, – уявляєш, Саймон, іноді він з ним розмовляє. Точно тобі говорю, – запевнив Нейл свого приятеля, помітивши його недовірливий погляд...Читати далі

Хижа Планета: Рейд /книга друга/
Автор Зореслав Степанов

Через дві години Стен із Джемою на спині (що було дивно і незрозуміло), вийшов до берега річки. Метрів за двадцять, недалеко від берега він побачив двох дівчат. Вони стояли по коліна у воді й уважно щось там виглядали. Стена вони не помітили. – Знову баби, – невдоволено пробурчав Стен, – Не щастить мені. Хоч би один чоловік попався. Поговорити нема з ким нормально. Він неквапливо попрямував до них. – Вам ще ноги не відкусили! – голосно гукнув Стен, коли до незнайомок лишилося метрів з десять. Дівчата глянули на нього. Одна скрикнула, вискочила з води та сховалась за найближче дерево. Друга повільно вийшла з води і почала чекати, коли він підійде. – Ви хто? – спитала вона, уважно і з цікавістю розглядаючи Стена та його ношу. – Я Стен. А це Джема. Зі мною ще Мисливець, він мені допомагає. Ми з корабля, що розбився. А ви хто? – Мене звати Кені, а це Шатті, – дівчина кивнула на свою подругу, яка продовжувала ховатися за деревом, – Іди до нас. Не стій там. Це людина! – Звісно, людина. Хто ж ще, – хмикнув Стен, – А ви чого у воду полізли? Це вам не басейн. Тут водяться небезпечні тварюки. – Та так, – Кені насупилась і махнула рукою, – впустили у воду портативний генний модулятор. Хотіла поміняти собі колір очей, а Шатті, – вона на мить затнулась, – розмір грудей. – Де, у воді? – здивувався Стен. Він тільки зараз помітив, що у Кені одне око зелене, а друге блакитне...Читати далі

Хижа Планета: Острів /книга третя/
Автор Зореслав Степанов

Космічний корабель набирав висоту. Стен сидів у зручному кріслі і слухав свого співрозмовника. Не те, щоб слухав, скоріше робив вигляд, що слухає. Насправді, Стен з нетерпінням чекав, коли корабель вийде на орбіту, і назавжди покине цю планету. Його погляд впав на Інолу. Дівчинка спала, згорнувшись клубочком у сусідньому кріслі. Поряд з нею примостився Маленький Мисливець. Великий Мисливець був біля його ніг. Тільки тепер Стен подумав, що його співрозмовник жодного разу не звернув на Мисливця уваги, і жодного разу не поцікавився, хто він і звідки. Дивитися – дивився, але нічого не запитував. Це було дивно. Дуже дивно. – Так ось, – продовжував говорити Карлос. Саме так звали власника космічного корабля, – я досліджую різні планети. Шукаю інші форми життя і артефакти позаземних цивілізації. «Ще один шукач артефактів і скарбів»,– подумав, але нічого не сказав Стен. – Сюди я прилетів випадково. Почув про цю планету на одній з баз дослідників. Вирішив завітати сюди, і особисто переконатися, що тут не так... ...Читать дальше

Марсіана
Автор Зореслав Степанов

Дженніфер усміхнулася, подивилася на обрій, потім на піраміду, яку вони нещодавно збудували. Нещодавно, а здається, що з того часу минула ціла вічність. Стільки всього сталося останнім часом. Вона мимохіть доторкнулася рукою до своєї щоки. Жовті іскорки світла у її шкірі засвітилися ще яскравіше. - Ломма, - з усмішкою прошепотіла Дженніфер, - Сподіваюся, ми скоро побачимося ... Дуже скоро. – Ти щось сказала? - Запитав Максим. Він стояв трохи віддалік, і роздивлявся корабель, на якому вони прилетіли на Марс. - Вдома, - не повертаючи голови, сказала Дженніфер. Брови Максима трохи піднялися. - Ну, якщо ти вважаєш Марс нашою домівкою, то так, ми вдома, - погодився він. Дженніфер загадково подивилася на нього. - Макс, на тебе чекає сюрприз, і не один. Ти готовий? Максим смикнув плечем. - До всього й давно, - пожартував він. - Я серйозно! - Ти про це? - Максим кивнув на її живіт. – І про це також. Я не можу тобі всього сказати ... поки не можу, але ти маєш бути готовий до всього. – Я вже сказав, – Максим потягся всім тілом, подивився на далеке сонце. Десь там була Земля, їхній дім, їхня батьківщина. Але й тут непогано та й нікого немає. Окрім земних марсоходів. Але вони були далеко за сотні кілометрів і не могли їх бачити. - Максе? – Що? Я релаксую ... не заважай мені насолоджуватися спокоєм і гармонією з Марсом. - Ще не час розслаблятися. Ще не все скінчилося. Потерпи ще трохи. - Дженніфер, перестань говорити загадками. Що ти знаєш, чого я не знаю? Давай, викладай. Я бачив, як ти шепотіла з Ломмою. Про що це ви шушукалися? Тільки не кажи, що це ваші дівочі секрети. Не повірю. Колись, кохана, або я залишу тебе одну, і піду в марсіанські пустельники, – пожартував він. - Не поспішай, Максе. Всьому свій час. Дізнаєшся, коли настане час. Зараз нам треба думати про інше, про нашу доньку, - Дженніфер ніжно провела рукою по своєму круглому животі...Читати далі