Розділ 2
На Місяці було холодно, але Максим і Марсіана холоду не відчували, як і відсутність повітря. Максима захищав скафандр, а Марсіану захищала, схоже, її природа. Зовні вона нагадувала звичайну дівчинку, але Максим іноді починав уже сумніватися, що вона його донька, хоча і був присутній при її появі на світ.
Коли Максим урочисто встановив саркофаг з тілом Дженніфер, Марсіана попросила, щоб він залишив її з мамою наодинці. Максим не заперечував і відійшов на деяку відстань.
Місце для саркофага Дженніфер він вибрав гарне. Рівна, як стіл рівнина, залита холодним світлом, і з видом Землі, що висіла над горизонтом. Дженніфер могла милуватися далеким домом, а Марсіана, коли буде на Землі, завжди може побачити місце, де знаходиться її мама.
Іноді Максим боявся своєї дочки, яка швидко росла і була не по-дитячому розумною. Але в той же час, він відчував величезне полегшення, що він не самотній, і що Марсіана якось непомітно заповнила собою порожнечу, що утворилася після втрати Дженніфер. Інакше Максим зійшов би з розуму. Він не хотів знати, чому Марсіана так швидко почала розмовляти. Не хотів знати, чому вона так швидко росте. Йому досить було того, що вона його донька і, що він більше не один в цьому чужому для людини світі, сповненого безмовної величі космосу і небесних тіл.
Він уже встиг полюбити свою доньку, і йому іноді починало здаватися, що марсіан завжди була поруч з ним. Вона нагадувала йому Дженніфер в дитинстві, хоча він ніколи не бачив Дженніфер дитиною, але чомусь був твердо впевнений, що вона була схожа на Марсіану як дві краплі води. Максим, звичайно, помилявся, але він хотів так думати, і йому було приємно так думати.
Марсіана тим часом чаклувала біля саркофага Дженніфер. Вона присіла поруч, опустила голову на прозорий саркофаг, і ніжно гладила крихітною рукою обличчя своєї мами.
-Мама Дженні, - шепотіла вона ніжно і з любов'ю, - мама Дженні ти найкраща в світі. Я тебе дуже люблю. Я знаю, зараз ти спиш, але прийде час, і ти прокинешся, і ми завжди будемо з тобою разом.
Максим краєм вуха чув, про що вона говорила. Він відчув, як його переповнюють почуття, а на очах знову виступили сльози. Марсіана виглядала настільки крихітною і беззахисною на фоні великого, безмовного космосу, що він готовий був розірвати на шматки будь-якого, хто спробував би її образити. Він готовий був на все заради неї.
-Мама Дженні, тато Максим хотів залишити тебе на Марсі, але тобі там би не сподобалося, - продовжувала шепотіти Марсіана, з любов'ю гладячи обличчя Дженніфер.- Тут тобі буде краще. Коли я полечу до бабусі, ми зможемо дивитися один на одного. Я буду тобі посміхатися і махати рукою, а ти, - Марсіана запнулася, - а ти будеш думати про мене. Добре, мама Дженні? - Марсіана поцілувала саркофаг, піднялася на ноги і швидко повернулася до Максима.
-Я готова летіти, - твердо сказала вона, і Максимові зненацька здалося, що за її словами ховається ще щось. Неначе Марсіана прийняла якесь важливе рішення, але не збирається посвячувати його в усі деталі.
-Добре. Зараз полетимо, - він присів і уважно придивився до її обличчя.
На нього пильно дивилися великі жовті очі з мерехтливими іскорками. Але потім очі почали темніти, і з жовтих перетворилися в блакитні. Світлі локони стали майже чорними. Марсіан жах як стала схожою на Дженніфер. Максиму на мить навіть стало якось не по собі. Він кашлянув, злякано подивився на всі боки. Перед ним нерухомо стояла Дженніфер, але тільки маленька.
-Ти дуже схожа на свою маму, - хрипко сказав він, відпускаючи руки Марсіани.
-Я знаю, - спокійно відповіла дівчинка, - мама сказала, що так тобі буде спокійніше.
Максим відчув, як у нього на голові заворушилося волосся, а в ногах з'явилася тремтіння.
-Сказала? - перепитав він.
Марсіан ствердно кивнула.
-Не лякайся, тато Максим. Я ж дочка своєї мами. Нічого немає дивного в тому, що я дуже на неї схожа. Хіба мало на Землі дітей схожих на своїх батьків?
-Ти права. Багато. Я теж схожий на свою маму, - відповів Максим, розуміючи, що Марсіана мала на увазі зовсім інше.
-Ось і добре! - весело вигукнула вона, - Ми коли полетимо до бабусь?
-Так ось, зараз і полетимо, - відповів Максим, подивившись спочатку на саркофаг Дженніфер, а потім на небо Місяця. Земля все ще там висіла, і виглядала дуже навіть привабливо. Максиму не вірилося, що пройде півгодини або трохи менше, і він знову буде у себе вдома.
Марсіана теж дивилася на Землю. Вона ніколи там не була, і їй було дуже цікаво подивитися на місце, де незабаром їй доведеться оселитися.
-А де бабусі? Покажи мені, - раптово попросила вона.
На обличчі Максима відбилося здивування.
-Їх не видно звідси. Вони далеко.
-Ясно, - розчаровано протягнула Марсіана, - Просто я бачу багато різних бабусь, але ніяк не можу визначити, де мої, - пояснила вона.
-Бачиш? - здивувався Максим.
-Швидше відчуваю. Ми полетимо до твоєї бабусі або до бабусі мами Дженні? - поцікавилася Марсіана.
-Подивимося. По ситуації.
Марсіана обернулася до саркофагу Дженніфер і помахала рукою.
-До зустрічі, мама Дженні. Я тебе люблю. Сильно, сильно! - весело крикнула вона.
Максим не був упевнений, можливо, це була всього лише галюцинація або якийсь місцевий ефект, але на якусь мить тіні навколо саркофага розсіялися, і з'явилося блакитне світіння. Потім все зникло.
-Я готова летіти, тато Максим, - сказала Марсіана, повертаючись до Максима.
Максим у відповідь тільки кивнув. Взявшись за руки, вони неквапливо попрямували до корабля.
|
